укр eng

Прості речі рятують життя. Головне їх знати - боєць Азову про втрати Іловайська та Мар’їнки

 

Герой нашого інтерв’ю – борець за Україну. Для нього війна – інший світ. Світ, у якому гинуть товариші та побратими, у якому людей не стає за лічені хвилини, у якому можуть врятувати прості речі. Рік тому він пройшов тренінг «Захисту Патріотів» і відправився на фронт з натівськими аптечками та знаннями з першої допомоги на полі бою. Він врятував не одного побратима, не лише накладаючи турнікет, роблячи декомпресію чи тампонуючи поранення, а ділячись своїм досвідом. Спорядження допомагає, але рятують саме правильні дії.



Тепер розумію, що треба, щоб найголовніше людина залишилася живою

Я бачив поранення і раніше. Після навчання зовсім по-іншому почав сприймати такі ситуації. Раніше дивився на відірвану руку і не знав, що робити. Тепер розумію, що треба, щоб найголовніше - людина залишилася живою. Слава Богу, що я потрапив на ці навчання. Не одне життя вже врятовано завдяки тому.

На початку серпня ми брали участь у активних бойових діях. Нас тоді підняли по тривозі. Взяв аптечки. На ходу, поки їхали, годину пояснював, як і чим користуватися, щоб мали уявлення. Коли тільки входили до Мар’їнки, позаду мене підірвався фугас. Вибух був дуже потужний. Було багато поранених. Одному бійцю снайпер прострілив ногу. Забинтував поранення. У рану навіть не ліз. Відразу відправив до лікарів. Інший хлопчина загинув у лікарні. Йому відірвало ногу. Хлопці, які його перемотували, сказали, що поки везли навіть краплина крові не впала. Був при свідомості. А там навіть не знаю, що сталося. Це був перший випадок, коли я побачив, що аптечки і тренінги працюють. Люди живі. І це важливо.


Аби аптечка була в кожного на передовій, може б людей більше залишилося

10 серпня в Іловайську під час штурму потрапили у засідку. Аптечок було дуже мало. Чую по рації: «Світлячок – трьохсотий». Йому потрапили в артерію в плечі. Я знав, що там не було спеца по медицині, але він заткнув дірку пальцем. Уже молодець. Уже хоча б щось. Потім чую: «Береза – трьохсотий». Ніхто більше нічого не каже. Він мій давній товариш. До нього метрів 400 було. Бачу людей 8 лежить, не можуть піднятися. Дистанція була близька, і били дуже влучно. Не можна було ногу-руку підняти. Підбіг. Попросив людину на пікапі забрати живих і не живих. Поки доїхали Березу вже забрали, Світлячок лежав убитий. Хлопці сказали, що він відразу білий був, коли впав.

А Березі кинули аптечку. Вона потім так і залишилася на полі лежати. Отвір на нозі заткнув, а через наскрізне кров дуже швидко витекла. Як з цим джгутом так вийшло? І аптеку ж йому кинули. Він лежав під вогнем. Коли його вже відтягували, вся земля була залита кров’ю. Загинув він дуже швидко. Я себе теж виню в цьому. Але так вийшло. Може, так і треба було? Аптечок було дуже мало. І цей дефіцит дуже відчувався. Аби вона була в кожного на передовій, може б людей більше залишилося.

Коли твій товариш упав, найперше, що зроби, максимально відстрілюйся. Потім все інше

Сокіл лежав, кричав. Дивлюсь – кров сочиться. Теоретично я теж не правильно зробив, бо я повністю відкритий був, коли його витягував. Хоча перед тим взяв кулемет і вгатив у відповідь півленти. Інструктори так і говорили: «Коли твій товариш упав, найперше, що зроби, максимально відстрілюйся. Потім все інше». Я тоді цього не зрозумів, але в бою так і трапилося. Вогонь зупинився. Я за цей час Сокола поклав, розрізав футболку, зняв бронежилет. Дірочка була маленька і печінка вилазила через шкіру. Він кричав не своїм голосом. Заспокоїв його: «Рома, все нормально. Тут така дірочка. Шкіру пробило. Зараз залатаємо і далі будемо воювати». Він не знав, і це йому допомогло. У нього повністю прошиті всі органи були. Куля не вийшла. Заклеїв поранення. Відправив з Вуйком до лікарів. БМП завелося. Дав наказ, щоб відходили. Аби потрапили в БМП, вже б нікого не прятували. Я залишився відстрілюватися з гранатометом. Це максимально, що ми могли зробити, щоб залишитися живими.

Коли ми вже відходили, я в полі залишився. Ми повзли. Хоча там, що лежиш, що стоїш – нас все одно противник бачив. Дзиндзю поранили. Я йому все розстібнув. Був бронежилет, але поранили там, де пластин не було. Думав, що легені не пробиті, тільки ребра. Дихання було нормальне. Крові не було. Заклеїв рану. Сказав, щоб швидко до лікаря везли, щоб не втрачали часу. Легені таки були пробиті. Але він залишився живим.

Соколу зробили 12 операцій в Україні, одну – в Німеччині. Першу операцію зробили десь на місці, потім привезли в Інститут Шалімова. Лікар казав те, що він вижив, неймовірно і не підлягає логіці. Добре було надано першу допомогу. Але після всіх операцій, Сокола так і не вдалося врятувати.

Знання, які дають інструктори, на 70% змінюють ситуацію, збільшують шанси на виживання

Людина, яка не була в бою, сприймає все в такому тумані далекому. Бо є різниця, коли ти побачив кров, коли побачив це все. Навіть якщо дати аптечку простому медику, він і половини не зможе зрозуміти, як його використати. Багато хто просить аптечки. Кажу: «Нащо воно тобі, якщо ти не розберешся?» Усім треба вміти користуватися. Є такі елементарні поранення, що ти зробиш маленьку річ, не треба бути спеціалістом, і людина жива. Треба знати ці елементарні ази. Без тренінгу аптечка може бути використана на відстотків 30, а то й менше. Усе тільки кров’ю нам дається, на жаль.

Знання, які дають інструктори, на 70% змінюють ситуацію, збільшують шанси на виживання. Коли людина падає, ти по своїй доброті душевній відразу кидаєшся до друга. Але краще врятуватися всіх, а не лягти. Людина, яка не проходила інструктаж, не думає, що за 2 хвилини її може просто не стати, бо кров'ю стече. Важливі перші хвилини, щоб допомогти. Багато не треба: кілька хвилин і все.

Прості речі рятують життя

Джгути дуже треба. Навіть якщо нема аптечок, треба видавати джгути. Бо наші ці радянські, резинові… Звичайно, замотатися чим хоч можна, але він (авт. – бойовий турнікет CAТ) дуже швидкий та ефективний. Коли людині відірвало ногу, наклали джгут, везли до лікарні і ні одної краплі крові не було. Я був здивований. І взагалі простирадло було сухим. Так перетиснули і везли до лікарні кілометрів 50.

Треба давати щось бійцям і доносити для чого це їй треба. Тут все просто. Прості ази рятують життя. Маленька голочка при пневмотораксі – і ти живий. У нас такого немає. Ні практики, ні методики. Люди воювали на Заході і дійшли до цього. І знову ж таки ціною багатьох життів. Ми зараз починаємо цю науку. Але воно треба, бо врятовано не одне життя. Буває, щоб врятувати життя, даються мільйони, а тут прості речі рятують. 

PATRIOT DEFENCE: ENLIGHTENMENT THROUGH MEDICINE • A HUMANITARIAN INITIATIVE OF THE UKRAINIAN WORLD CONGRESS
X