укр eng

В Україні перехід на стандарти НАТО відбувається порівняно швидко, тому що є зв’язок між навчанням і практикою в АТО, — британський інструктор Шон Ардрон

 

Джерело Цензор.НЕТ

Sean interview

«Цензор.НЕТ» поспілкувався з британським військовим інструктором Шоном Ардроном, який із 2014-го для бійців сил спеціального призначення викладає в Україні курси з надання пораненим допомоги в бойових умовах за стандартами НАТО. Шон — капрал у відставці. Пройшов не одну військову кампанію сил НАТО.

Днями він повернувся з одного з проектів громадської організації «Захист Патріотів», яка завдяки допомозі української діаспори на Заході впровадила в Україні кілька курсів медпідготовки за натівською програмою. За три роки Шон натренував сотні українських бійців і розробив для українців спеціальний медрюкзак за натівськими стандартами.

Подібна програма, але вже на державних засадах, тепер впроваджується в українській армії. На базі 169 навчального центру «Десна» розроблений тренінговий центр, який буде проводити підготовку за медичною школою армії Збройних сил США. Схема фактично ідентична тій, за якою працює Шон.

Ми почули від Ардрона часом передбачувану, а іноді й неочікувану оцінку. Чим українська армія у 2014-му схожа на британську армію в Іраку й Афганістані десятирічної давнини? Чому в Україні стандарти НАТО впроваджуються швидше, ніж в інших країнах? І як подолати наявну ворожнечу між різними підрозділами в рамках українських сил?

Sean interview

СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ З НАДАННЯ ДОПОМОГИ ПОРАНЕНИМ В БОЙОВИХ УМОВАХ ЯК ТАКОЇ В УКРАЇНСЬКІЙ АРМІЇ НЕ БУЛО

— Шон, розкажи про свій бойовий і інструкторський досвід.

— Я служив у британській армії. Потім працював у британському посольстві в Багдаді. Я був частиною команди інструкторів британської армії. Потім ми тренували військовослужбовців по всьому світу, тому в мене є розуміння, як працюють військові та яка специфіка військових структур у різних країнах. Коли я приїхав в Україну, у мене вже був досвід 19 років служби та тренування військових по всьому світу. Мій досвід дозволяє мені впевнено почувати себе, займаючись підготовкою бійців в Україні.

— Як ти почав співпрацю з «Захистом Патріотів» і як прийшов до розробки спецкурсу?

— Усе почалось у 2014 році після подій на Майдані. У той час Patriot Defence роздавали аптечки для звичайних солдатів і проводили тренінги з надання першої медичної допомоги. Але як такої спеціальної медичної підготовки в українській армії не було. Раніше військовослужбовці вчилися за тими ж програмами, за якими навчаються цивільні. Але так не може бути! Це абсолютно різні навички з надання медичної допомоги в бойових умовах.

Основна різниця між військовою й цивільною медициною полягає в тому, що в цивільному житті погані люди у вас, як правило, не стріляють. Відповідно, характер травм інший і умови надання допомоги також. Тому, з огляду на ці особливості, ми розробили свій курс «Медик військ спеціального призначення». Станом на червень 2017 року навчання пройшли 384 бійців, їм передано 214 медичних рюкзаків. Інша програма ГО «Захисту патріотів» — «Підтримка життя під час травми» — підготувала за світовими стандартами 126 військових і 216 цивільних лікарів. Якщо говорити загалом, програму підготовки бійця-рятувальника пройшли понад 28 тисяч бійців і більш ніж 5 тисяч курсантів.

— Курс «Медик військ спеціального призначення» розроблений, зважаючи на українські реалії, але з огляду на загальносвітовий досвід?

— Ми все побудували на стандартах підготовки НАТО. Завжди є нюанси підготовки для різних підрозділів, навіть у рамках одного виду військ. Тому замість того, щоби підлаштовуватися під кожен підрозділ і постійно вносити зміни в програму, ми йдемо за загальною стандартною схемою, апробованою роками в різних країнах.

Sean interview

— За ці три роки ти бачив різні українські підрозділи. Які зміни ти помітив в українських силах за цей час?

— Якщо говорити загалом, то зміни повільні, але є. Перше, що впадає в очі — зміни у званнях і координації. Видно, що в підрозділах, які розвиваються і пройшли значний бойовий шлях, у командуванні упор робиться не на офіцерів, а на сержантський склад. Це дуже позитивно впливає на злагодженість підрозділу.

— А якщо взяти медичну підготовку?

— Не можу багато сказати про зміни в навчанні з тактичної медицини. Здебільшого, ту підготовку, що я бачив, — давали ми й інші громадські організації. Якщо говорити конкретно про нашу діяльність — то ми проводимо курси високого класу згідно зі світовими стандартами.

Особливість у тому, що тут, в Україні, у нас виходить краще передати всі свої знання і вміння, ніж якби я це робив у британській армії. Завдяки тому, що ці курси проводить недержавна організація, у нас більше розв’язані руки й менше проблем із бюрократією

— Є ймовірність, що з часом цей курс усе ж будуть проводити не волонтери, а кадрові інструктори. Якщо, як ти кажеш, бюрократія може перешкодити результативності, як зробити так, щоби подібні курси залишалися ефективними?

— Я не бачу в цьому проблеми. Думаю, ми будемо продовжувати вести наш курс. А інструктори, що пройшли наш курс, проводитимуть навчання з огляду на отриманий досвід.

Sean interview

МИ НЕ ВЧИМО СЛУХАЧІВ В АУДИТОРІЇ. ВІДПРАЦЬОВУЄМО ТАКТИЧНИЙ СЦЕНАРІЙ В ЛІСАХ, ПОЛЯХ

— Про сам курс можеш докладніше розповісти?

— Подробиць я розкривати не можу. Курс семиденний. Ми працювали з усіма підрозділами спеціального призначення — ССО, СБУ, ГУР, «КОРД». Проведено орієнтовно 35 таких курсів. Для деяких частин ми проводили курси повторно, щоб оновити навички. В ідеалі, бійці повинні через 2–3 роки проходити цей курс повторно. Крім того, кожен боєць в індивідуальному порядку повинен стежити за оновленням протоколів. Він бере на себе відповідальність за підтримку знань та їх розвиток.

Ми працюємо за стандартами НАТО. Використовуємо алгоритм MARCH (Massive Hemorrhage — Airways — Respiration — Circulation — Hypothermia, — ред.), тобто «масивна кровотеча — прохідність дихальних шляхів — травми грудної клітини» й далі за алгоритмом. На відміну від курсів, які звикли проводити в Україні, слухачі не навчаються в аудиторіях. Вони отримують знання виключно в умовах, максимально наближених до бойових. По-перше, так вони не будуть розслаблятися. По-друге, так вони краще отримують практику.

Ми могли б навчати їх у класах, використовуючи презентації. Але ми йдемо в ліси, поля або в будь-яку іншу місцевість, де потенційно може працювати конкретний підрозділ. Підбираємо локації під конкретний підрозділ. Тобто відпрацьовуємо тактичний сценарій.

— Чи бачиш ти сприяння з боку офіцерів і вищого українського командування змінам, що відбуваються в підготовці особового складу?

— Офіцери деяких підрозділів дуже сприяють. Деякі, навпаки, не дуже охоче нас сприймають. Не буду називати конкретні підрозділи.

Sean interview

— Як ти для себе пояснюєш відсутність із боку частини командування зацікавленості в проведенні такого курсу за стандартами НАТО?

— Заважають представники старої школи. Вони вважають, що знають краще, а все, що їм говорять із боку, вони не приймають. Водночас є молоді хлопці, які розуміють, що їхня система може бути краще. Останній курс ми проводили у військовій частині 3018 Нацгвардії. З усіх тренувальних таборів, у яких я був в Україні, це один із кращих. У них відмінна система рангів, хороша дисципліна. Ця частина створюється за системою НАТО. Туди провели хороший відбір.

Якби таких таборів було вдосталь, проблем в українській армії було б набагато менше. Але сьогодні я бачу різнобій. Мені розповіли випадок, щоправда, не знаю, про які підрозділи йдеться. Один із бійців, який проходив наш курс, покинув його, тому що не хотів приймати команди від офіцера вищого за званням, але з іншого підрозділу. А тепер уявіть таку ж ситуацію, але в АТО!

Армія не може будуватися з такою системою управління! Якщо я командир мого підрозділу, то командую я тільки ним, але інші підрозділи повинні мене поважати. В Україні ж підрозділам важко уживатися між собою через почуття, що якщо хтось з іншого підрозділу, то з ним не потрібно співпрацювати. Ми повинні розуміти, що ми всі з однієї армії.

— Для зміни ситуації, які заходи необхідні?

— Одним із виходів буде стандартизація підготовки особового складу — за стандартами НАТО. У всіх підрозділах в Україні, у яких я був, ситуація дуже відрізняється від того, що я бачив в інших частинах. Відсутність єдиної тренувальної системи унеможливлює комунікацію між підрозділами.

Стандартизована система дає можливість командирам зрозуміти принципи кооперації (які за умов стандартної підготовки також будуть стандартними). Отже, командир з іншого підрозділу зможе зрозуміти, як керувати людьми в іншому підрозділі, і яку тактику для них вибудовувати. Це дуже важливо під час проведення великих військових операцій.

Sean interview

В ІРАКУ Й АФГАНІСТАНІ У НАС БУЛИ ТІЛЬКИ ГУМОВИЙ ДЖГУТ І БАНДАЖ. МЕНІ ЦЕ НАГАДУЄ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ У 2014-МУ

— Як оцінюєш екіпіровку українських сил, зокрема з медичної точки зору?

— Дуже-дуже-дуже не вистачає спорядження, хоча багато чого вже зроблено. Навіть якщо говорити загалом, а не тільки про медичне спорядження, країна не повинна перекладати це на плечі громадських організацій. Я не знаю, якою є повна система екіпіровки медичної роти в українській армії, але знайомий із медичної кухнею тих підрозділів, з якими працював.

Знову-таки, вихід один — використовувати те спорядження, яке використовується в країнах НАТО. Воно випробувано не в одній військовій кампанії, і його ефективність доведена. Спеціально для нашого курсу ми розробили рюкзак, який видаємо бійцям після його закінчення. До складу входить усе необхідне спорядження для того, щоби працювати з пораненим у польових і бойових умовах. Ми не самі його придумали за 6 місяців. Ми базувалися на досвіді операцій, які проводилися останні 10 років на території інших країн. Цей рюкзак є хорошим прикладом стандартизованого натівського спорядження.

Sean interview

Коли я працював в Іраку й Афганістані, у нас була дуже обмежена кількість медичного спорядження. Ми мали бандаж, гумовий джгут, і, по суті, усе. До цього остання війна для британської армії була аж у 1992 році. У чомусь мені це нагадує українську ситуацію у 2014-му. Але в Україні трохи по-іншому. З допомогою «Захисту Патріотів» ми можемо оперативно надати українським бійцям те спорядження, якого так не вистачало нам 10 років тому, і вчити їх на тих уроках, через які пройшли ми. Нас тоді було нікому вчити. Тому нам довелося швидко вчитися самим і впроваджувати нові принципи екіпірування. На те, щоби придумати схему цього спорядження, у нас пішло 5–7 років. Усе те, чого ми навчилися, тепер можемо передавати Україні.

Sean interview

— Які критично важливі позиції в спорядженні були впроваджені в британській армії й інших арміях НАТО за результатами кампаній в Іраку й Афганістані?

— Насамперед турнікет (джгут) й оклюзійна наліпка для поранень у грудну клітку. Це те, чого так не вистачало українській армії у 2014-му. Причому, зазначу, що зовсім не обов’язково це спорядження було придумано і випробувано одразу після кампаній в Іраку й Афганістані. Воно розроблялося поступово, з огляду на весь військовий досвід.

— Якщо порівнювати процес переходу Збройних Сил та інших оборонних структур України на стандарти НАТО з аналогічними процесами, які проходили інші країни, наприклад, Грузія. Ти бачиш різницю?

— В інших країнах перехід відбувався трохи повільніше. В Україні все порівняно швидко відбувається, тому що є швидкий зв’язок між навчанням і практикою в АТО. Бійці відразу їдуть у зону бойових дій, і на практиці оперативно перевіряють, що з теорії працює, а що — ні. Якби я тренував якийсь підрозділ в іншій країні, бійці якого не їхали б у зону бойових дій, то ймовірно, вони не дуже-то звертали б увагу на мої поради. В Україні найчастіше бійці дуже мотивовані.

 

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"
Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"

PATRIOT DEFENCE: ENLIGHTENMENT THROUGH MEDICINE • A HUMANITARIAN INITIATIVE OF THE UKRAINIAN WORLD CONGRESS
X