укр eng

Вибухи у Стамбулі: погляд очевидців з України



Щонайменше 36 людей загинули і 147 поранені (серед них поліцейські) через теракт на території головного міжнародного аеропорту Стамбула імені Ататюрка пізно ввечері 28 червня.

Як повідомляє Радіо Свобода, турецькі офіційні особи повідомили, що три смертники приїхали в аеропорт на таксі і підірвали себе біля входу, неподалік від зони реєстрації після перестрілки з поліцією. Один зі зловмисників у жилеті з вибухівкою перед вибухом почав стрілянину з автомата по пасажирах.

За словами очевидців, в аеропорту прогриміло три потужних вибухи, через що прогнувся дах будівлі, почалася паніка серед пасажирів.

Під час вибухів у аеропорту перебував також координатор громадської організації “Захист Патріотів” Станіслав Грещишин разом із дружиною. Публікуємо розповідь Станіслава про події, які їм довелося пережити.



“Ми прилетіли о 21.00 в Стамбул, в аеропорт Ататюрк. Звідти о 23.35 повинні були відправитися в Даламант внутрішнім рейсом Turkish airlines.

Ми затрималися на паспортному контролі, потім - у Dury Free. Близько 22.00 вирушили до столів реєстрації внутрішніх рейсів.

Спочатку ми побачили охоронців, які бігли з другого поверху по ескалатору. Ми подумали, що вони женуться за кимось. Тоді почули звуки пострілів. В аеропорту почалася паніка. Потім мертва тиша і перший вибух.

Вибух пролунав на поверсі вище і ми побачили лише як телевізори, які висіли на стелі попадали вниз. Усі почали бігти. Я рефлекторно тримався стіни, тримаючи Катрусю біля себе.

Основна маса людей створила натовп біля основного входу в аеропорт. Ми ж звернули направо у зону Duty Free і випросили в охоронців пропустити нас (там не можна заходити назад). Відійшли на відстань метрів 50.

Пролунав другий вибух. Значно сильніший. Мені прилітило щось тупе в голову. Текла кров, але я розумів, що це щось легеньке і не було часу про це думати. Я ще ніколи не відчував стадний інстинкт, як тоді. Люди почали масово бігти до столів паспортного контролю. Ми ж знову звернули і потрапили до поліцейського офісу.

Те, що я побачив там, мене максимально протверезило: поліцейські без рацій, у паніці, усі з пістолетами, але ніхто не в курсі, що робити. Одна дівчина поліцейська просто плакала в істериці. В офіс забігло багато людей. Ми з Катрусею вибрали куток біля стіни і "занизили горизонт".

Оскільки англійською ніхто не говорив, wifi вирубився і люди відверто панікували (особливо бачучи мій лоб) ми почали їх заспокоювати, просити дихати глибоко і намагалися дізнатися у поліції, який у них план дій. Плану дій очевидно не було.

Тоди принесли поранену жінку. Ліва нога мала велику пляму крові вище коліна та імпровізований джгут з хустинки. Я попросив перевірити його і спокійно запхав пальця під нього. З нею було ще дві жінки. Жодна не говорила англійською. Тому я, як у грі “Крокодил”, показав своїм тілом, що їй просто треба лягти на спину і підняти ногу на стілець. Коли вона так зробила, ми з її подругою порвали їй штанку і я побачив чисельні дрібні рани. Кровотечі вже не було, але я вирішив затягнути джгут. Поліз у її сумочку, взяв звідти щіточку для вій і зробив турнікет з хустки. Попросив тримати його одну з її подруг.

Далі підклав їй під голову декілька рулонів туалетної бумаги, показав, що їй треба дихати глибоко і попросив другу дівчину принести їй води і регулярно давати їй пити (усе на жестах).

Потім почав оглядати її і побачив декілька дірочок на спині. Кровотечі не було, диханню не заважало, тому я їх не чіпав, хоча їй було боляче. Пізніше перевернув її на бік, бо її наче нудило. Так вона лежала поки не прийшли медики і не забрали її.



Пізніше ми познайомилися з двома турками, які щойно прилетіли з Києва і були в черзі до паспортного контролю, коли сталися вибухи. Ми подружилися і зараз живемо в батьків одного з них.

Ми постійно комунікували з Катрусею. Оцінювали ситуацію, заспокоювали інших і тримали горизонт низько. Регулярно писали смски родичам, що ми в безпеці. Намагалися випитати у поліцейських яка ситуація ззовні і який їхній план. Це все - симуляції і тренінги “Захисту Патріотів”, які я спостерігав.

Загиблих більше, ніж кажуть у новинах. Вибухи і стрілянина були всередині. Аеропорт, принайні та частина поліції, яку бачили ми - теж були не готові. Ніхто з поліцейських у нашому приміщенні (близько 10-12) не вмів надавати першу допомогу. Ніяких аптечок. Ніяких бинтів. Це ми були в їхньому офісі!

Ті турки, з якими ми познайомилися, допомогали пораненим в епіцентрі вибуху. Для них це вже третій теракт у цьому році. Один з них лікар. Не змогли врятувати нікого”.

Зараз Станіслав та Катерина перебувають у Стамбулі. Їхньому життю та здоров'ю нічого не загрожує.

PATRIOT DEFENCE: ENLIGHTENMENT THROUGH MEDICINE • A HUMANITARIAN INITIATIVE OF THE UKRAINIAN WORLD CONGRESS
X