Люди з порушенням слуху в екстреній ситуації. Як правильно допомогти

Люди з порушенням слуху в екстреній ситуації. Як правильно допомогти

Люди з порушенням слуху обмежені в способах та каналах комунікації, а тому суспільство має знайти інший спосіб вести з ними діалог. Якщо у побуті з цим може допомогти близька людина або перекладач жестової мови, то що робити, коли трапилася надзвичайна ситуація і нікого поруч немає?

Ми зібрали для вас кілька порад щодо того, як можна порозумітися з нечуючими людьми та повідомити їм про правила поведінки й послідовність дій при екстреній ситуації. 

 

Особиста комунікація з працівниками екстрених служб

Нечуючі люди мають таке ж право на спілкування та доступ до інформації, як і люди без порушень слуху. Це основне правило, яким потрібно керуватися завжди, коли маєш контакт з нечуючою людиною.

Існує поняття «people-first language». Йому складно знайти відповідник українською мовою, проте означає воно те, що в першу чергу бачать людину, а не її діагноз, соціальний статус або інвалідність. Український соціум лише починає йти в цьому напрямку. 

Працівники екстрених служб мусять пам’ятати про цей принцип завжди, адже вони — перші, кого людина бачить у стресовій ситуації. Погодьтеся, вам навряд чи б хотілося витрачати зайвий час на безглузді діалоги про інвалідність та соціальний статус, коли стається пожежа. Тим паче, якщо ви не чуєте співрозмовника.

Поліцейські, пожежники, лікарі та рятувальники мають розуміти, що спосіб комунікації з людьми без порушень слуху не пасуватиме нечуючим. Ідеально — коли працівники екстрених служб володіють жестовою мовою. У відповідь на наш запит, Національна поліція України повідомила, що аж 74 патрульних знають жестову, проте невідомо чи можуть вони спілкуватися цією мовою в побуті. 

Якщо людина показує на своє вухо, але може говорити, ймовірно, вона — слабкочуюча. Зазвичай такі люди спілкуються інакше, тому працівники екстрених служб можуть помилково зробити хибні висновки. Наприклад, що людина у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, має психічні розлади або інші ментальні проблеми. Мовляв, заплутується язик, і слова вимовляються нечітко.

При спілкуванні з ними потрібно дивитися у вічі, не прикривати рот та чітко артикулювати кожне слово. Якщо людина не почує вас, вона зможе прочитати з губ. Якщо вона вас не розуміє, не повторюйте те саме, а перефразуйте речення, щоб використати інші слова. 

Якщо людина відвернулася від вас (або ви від неї), вважайте, що ви припинили діалог. Не бачити обличчя та рук співрозмовника означає не чути його. Також людина, котра не чує, може посміхатися та погоджуватися з кожним вашим словом. Вона звикла так робити у побуті, аби уникати конфліктів, тому продовжуватиме і з вами. 

Не обов’язково кричати у вухо, навіть якщо людина сама про це просить. Більшість слів зчитуються з губ, а тому краще залишитися на відстані простягнутої руки, говорити чітко та голосно. Уповільнювати мовлення і неприродньо артикулювати означає спотворювати рухи губ і унеможливлювати комунікацію. 

Люди з порушенням слуху дуже експресивні. Це обумовлене природою жестової мови. Працівники екстрених служб також не мають сприймати надмірні жестикуляцію і вираження емоцій як прояв емоційного та нервового збудження. Люди з порушенням слуху можуть говорить надто голосно — це також не означає, що вони агресивні або злі. Вони просто не чують власного голосу.

Якщо працівник екстреної служби хоче провести кудись людину або просити її щось зробити, йому варто спершу сказати про це, потім показати це, і лише після того переконатися в тому, що вони порозумілися. Адже, лікар  каже своєму пацієнту, що зараз робитиме укол або вправлятиме кістку. І так само пожежник каже, що з будівлі, де пожежа, треба виходити через вікно і там вже є батут.

Комунікувати з нечуючими людьми можна і за допомогою блокнота — тобто, листуватися. Можна спробувати зіграти в гру «Пантоміми» та візуалізувати те, що хотіли б сказати людині. Варіантів для комунікації безліч. Головне — аби діалог відбувся. 

 

Медіакомунікація з екстреними службами

Всесвітня федерація глухих має ряд рекомендацій для екстрених служб щодо того, як забезпечити нечуючим якісну комунікацію під час стихійних та інших масових лих. Власне, кожна людина має право на доступ до інформації про способи та шляхи евакуації. Людина з порушенням слуху — також. 

Україна є країною-членом цієї Федерації. Проте на сайті Українського товариства глухих (УТОГ) немає жодної інформації про правила евакуації під час екстрених ситуацій масового характеру. Так само важко знайти такі правила від інших громадських організацій, які опікуються нечуючими та людьми з порушеннями слуху. Нижче — короткий конспект з документу Всесвітньої федерації глухих.

Рекомендація 1. Доступ до екстрених телекомунікацій

Нечуючі люди (так само як і люди без порушень слуху) повинні мати можливість комунікувати зі службами екстреної допомоги жестовою мовою або письмово. Це можна забезпечити через відеозв’язок будь-якого виду або через службу прямого виклику екстреної допомоги для нечуючих. Як це (не) працює в Україні, дивіться тут. 

Рекомендація 2. Доступ до інформації щодо готовності до екстрених ситуацій

Інформація про готовність до екстреної ситуації має бути доступна для нечуючих людей. Наприклад, відео з поясненнями, як запобігти катастрофі (превентивні дії) та як діяти під час неї, брошури з алгоритмом дій під час евакуації, тренінги та семінари з підготовки до екстрених ситуацій. 

Якщо необхідно, цю інформацію мають розтлумачити перекладачі. Також обов’язково потрібно використовувати титри у відеоматеріалах, додати та врахувати особливості певних дій (виклик екстрених служб нечуючими людьми тощо). 

Рекомендація 3. Доступ до інформації під час стихійних лих або інших надзвичайних ситуацій

Державні канали, ЗМІ, рятувальники та громадські організації часто використовують радіо або телебачення як засіб масової комунікації в надзвичайних ситуаціях. Очевидно, що цей метод недоступний нечуючим людям. Тут варто використовувати інші медіа.

Інформація про надзвичайні ситуації повинна бути доступна для нечуючих одночасно з тим, як вона є доступною для широкої спільноти. Доступ може бути забезпечений такими способами:

1. Перекладати важливу інформацію, що транслюється по телебаченню, на жестову мову та титрування відео;

2. Публічні сповіщення варто надсилати нечуючим людям  СМС-повідомленнями, а не здійснювати автоматичний дзвінок;

3. Використовувати соціальні медіа, такі як Facebook, Twitter і YouTube, що є основним джерелом інформації для нечуючих людей;

4. Радіостанції, які використовують для трансляції важливої інформації, мають викладати продубльовану інформацію у себе на сайті.

Нечуючі люди також мають знати до кого звертатися, якщо вони не можуть дізнатися інформацію про НС або не можуть зв’язатися з екстреними службами.

Рекомендація 4. Зв’язок з рятувальниками

Пожежники, поліцейські та лікарі швидкої допомоги є першими, хто приїздить на місце події. Їм доводиться комунікувати і з нечуючими людьми. Для того вони мусять мати базову підготовку:

1. Відрізнити людину з порушенням слуху, якщо вона не відповідає на питання та не виконує команди, від людини з іншими порушеннями;

2. Мати змогу спілкуватися з нечуючими на базовому рівні, використовуючи будь-які способи комунікації;

3. Знати різницю у спілкуванні з тотально нечуючими людьми та з людьми з порушеннями слуху;

4. Визнавати, що глухота може бути перманентним станом людини, а не є наслідком травми, сп’яніння абощо;

5. Розуміти, що нечуючі не завжди володіють письмом;

6.Усвідомлювати, що у нечуючих людей та людей з порушеннями слуху в умовах НС може виникати додаткова стресова ситуація через неможливість порозумітися з людьми.

7. Знати, якщо тотально нечуючі не можуть користуватися руками внаслідок пошкодження або травми, то вони повністю обмежені в спілкуванні. 

Рекомендація 5. Доступ до центрів екстреної допомоги

Нечуючі люди мусять знати про існування та розташування центрів евакуації. Часто таку інформацію поширюють через телебачення, а тому варто забезпечити доступ нечуючих до неї.

На місці події нечуючі люди можуть об’єднуватися в окремі групи, щоб мати більше шансів на успішну комунікацію. Також вони можуть ідентифікувати себе як «перекладач жестової мови» та «нечуючий» за допомогою маркування. 

Поширювати необхідну для них інформацію на місці можуть ті волонтери та рятувальники, які знають жестову мову хоча б на базовому рівні та мають досвід спілкування з нечуючими людьми. 

Рекомендація 6. Консультації з громадськістю

Служби екстреної допомоги мають знати, як комунікувати з нечуючими. Для того вони мусять консультуватися з організаціями, що представляють права та інтереси людей з порушеннями слуху, та з перекладачами жестової мови. Це має відбуватися на підготовчому етапі до НС, а також під час НС, якщо необхідно.

Рекомендація 7. Відновлення

Якщо після екстреної ситуації нечуючій людині потрібна консультація спеціаліста для відновлення психічного здоров’я, вона має отримати усю необхідну інформацію у зручній для неї формі. 

 

Працівникам екстрених служб не варто забувати, що окрім нормотипових людей поруч з нами живуть незрячі, нечуючі, люди у візках, люди з ДЦП та іншими порушеннями. Про це інколи забувають і самі люди. Ведення діалогу з усіма членами суспільства є тим базисом, який забезпечує його повноцінне існування.

Проект «Безпека жестовою» створений ГО «Захист Патріотів», ГО «Відчуй» та ГО «Babylon'13» з метою розповісти про людей з порушенням слуху та проблеми, із якими вони можуть стикатися в побуті та екстрених ситуаціях. 

 

Читай далі