Не чути сигнал тривоги: як навчити нечуючих правильно діяти в екстрених ситуаціях та чому тут важлива командна робота

Не чути сигнал тривоги: як навчити нечуючих правильно діяти в екстрених ситуаціях та чому тут важлива командна робота

У людини шість чуттів: дотик, слух, зір, смак, рівновага та нюх. З них складається сенсорна система людського організму, яка дозволяє сприймати світ та реагувати на зміни в ньому. Нечуючі люди мають на одне чуття менше.

Ті, хто з різних причин позбавлені можливості сприймати звуки, мусять покладатися на інші органи чуття. Доведено, що у незрячих людей краще розвинена слухова пам’ять та вони часто використовують ехолокацію, а нечуючі мають кращий нюх. Тобто через відсутність одного виду сигналів краще розвиваються інші.

І відсутність слуху — не вада чи каліцтво, це — порушення. Тому люди, котрі не чують або чують погано, називаються нечуючими людьми або людьми з порушенням слуху. Утім, через це вони не припиняють бути просто людьми, у яких ім’я стоїть вище, аніж діагноз.

Комунікація зі світом у людей з такими порушеннями дещо відрізняється від тих, у кого їх немає. Це не ускладнює її, а видозмінює. Що робити в екстреній ситуації людині з порушеннями слуху, коли її життя залежить від комунікації з рятувальником?

  

Інші моделі поведінки

Любов Савицька — інструктор в ASAP RESCUE SCHOOL. Вона проводить тренінги з основ безпеки життєдіяльності. Особливу увагу Любов акцентує на заняттях з людьми, що потрапили у складну життєву ситуацію.

Є люди з різними рівнями втрати слуху. Частина з них вміє говорити, бо залишки слуху дозволяють мовному центру розвиватися. Хтось вміє читати з губ, а хтось, при майже повній втраті слуху, може повноцінно спілкуватися. В екстреній ситуації це важливо.

Любов Савицька знає жестову мову. Три роки поспіль вона викладає в Спеціальній загальноосвітній школі-інтернат №18, де навчаються діти з порушеннями слуху. Вона говорить, що нормотипове навчання для нечуючих людей не підходить, бо вони мають інші моделі поведінки для різних ситуацій. 

Людина, котра чує, не зрозуміє людину з порушенням слуху. А тому і навчати основам безпеки життєдіяльності потрібно інакше.

«Це спільна праця. Я не прийшла навчати. Я прийшла навчатися в них, як навчити їх. Люди жили ж якось до мене? Їхній досвід життя множиться на твій досвід викладання і виходить щось дуже корисне». 

Любові допомагає юнак, у якого не чують батьки. Сам він не має порушень слуху, знає жестову мову та культуру нечуючих людей. Співпраця з ним є результативною: він допомагає адаптувати програму та пояснює особливості поведінки.

 

Руки в кишенях

На заняттях Любов з дітьми пропрацьовує різні ситуації, що можуть статися в місті: пожежа, теракт, вибух. Люди з різною втратою слуху по-різному реагуватимуть на події, що відбуваються довкола. А особливо — на стресову ситуацію.

Людей, що мають повну втрату слуху, легше навчити: такий стан втрати слуху перманентний, а, отже, в екстреній ситуації стрес буде лише від небезпеки, що загрожує життю. Любов каже, що у слабочуючих у такому випадку додається ще одна проблема. 

«Люди, які мають залишки слуху, у стресовій ситуації можуть тимчасово втратити і його. Стрес подвоюється на те, що відбувається щось небезпечне, і на те, що зник слух. Знаєте, це коли ви тікаєте і у вас ногу відняло. Мало того, що за вами хтось женеться, так ви ще й не можете бігти».

Любов проводить курс з урахуванням того, що діти можуть, власне, і не почути вибуху та не зрозуміють, що відбувається довкола. А людям без порушень слуху вона постійно нагадує звертати увагу на тих, хто не реагує на оголошення по гучномовцю.

«Це особливо стосується тих, хто чує, глухі ж не обов’язково групками ходять. Загалом, підійдіть і поцікавтеся: чи людина задумалась, чи вона не чує. Дуже багато шансів в них прочитати по губах. Багато людей навіть може почути співрозмовника, якщо говорити прямо в обличчя».

Далі нечуючі люди будуть діяти так само, як і всі. Разом з натовпом тікатимуть у правильному напрямку, будуть слідувати правилам евакуації та виконуватимуть вказівки рятувальників. Рятувальники (так само, як і лікарі) мають вміти проводити тріаж (тобто медичне сортування) поранених та можуть швидко визначити людей, яким треба приділити більше уваги під час евакуації.

Любов навчає дітей в інтернаті базових речей, які допоможуть їм пізніше. Наприклад, тримати руки в кишенях — не бажано. Екстрена ситуація зазвичай непередбачувана: ожеледиця, паніка в натовпі, аварія. Нечуючі люди не чують (що логічно) та не знають, що їм потрібно обернутися на звук, а тому — вони не можуть захиститися. 

Якщо людину штовхнути, вона за інерцією виставляє руки вперед. Руки в кишенях — беззахисна позиція. Потрібно додаткові кілька секунд, аби дістати їх з кишень та попередити інцидент. Тому Любов напрацьовує з дітьми різні ситуації: від поведінки в бійках до реакції на паніку в натовпі: 

«У нас був випадок з юнаком-мулатом. Йому, звісно, дуже “поталанило”: мулат, ще й не чує. “Ідеальний” об’єкт для дискримінацій. Коли він ішов по Хрещатику, його штовхнули в спину. Коли людина ігнорує слова кривдника, то він розцінює це як нахабство. Поки дізналися, що хлопець — глухий, то ніс уже був поломаний». 

Любов  вважає, що нечуючим людям можна видавати, наприклад, свистки. У сходженні в горах, у таборах та будь-де на природі, коли людина з порушенням слуху загубиться, вона зможе дати звуковий сигнал. Інша людина зможе його почути та допомогти. 

Неординарні підходи до вирішення подібних проблем можуть врятувати життя. Любов каже, що нечуючих людей треба вчити робити багато речей, які вони не роблять, бо не розраховують на те, що вдасться. Треба вчити свистіти, стукати по чужим автівках, в яких працює сигналізація, кричати: 

«Коли на когось із групи напали, треба бити вікна на першому поверсі чи в кіоску. Так, варто пояснювати, що це злочин, але проблему з розбитим на кухні вікном владнати легше, аніж проблему з побиттям людей». 

 

Комунікація дорівнює безпека

Часто нечуючі люди стикаються з проблемою викликати швидку, поліцію, пожежників або службу газу. Дзвінок на гарячу лінію мав би вирішити її, проте вони не мають можливості подзвонити. Доводиться писати СМС-повідомлення у ці служби, якщо така послуга взагалі доступна.

Ще 2012 року мала би почати функціонування система екстреної допомоги населенню за єдиним номером 112. Вона була створена, проте не працювала належним чином. Це був єдиний варіант, запропонований державними структурами, який дозволяв нечуючим викликати екстрені служби самотужки, — коротке СМС-повідомлення з усією необхідною інформацією на номер 112. 

Зазвичай нечуючі люди просять про допомогу друзів, родичів, сусідів, аби ті викликали екстрені служби. Не завжди вони можуть порозумітися, але поки що це чи не єдиний спосіб. Інколи нечуючі можуть зв’язуватися із перекладачами жестової. Це сповільнює комунікацію, бо вона відбувається через третю особу, але принаймні робить її можливою.

Державне підприємство «Український медичний центр безпеки дорожнього руху та інформаційних технологій МОЗ України» запускає мобільний додаток «Докрадар». Так можна оперативно викликати медика, а також рятівника або патрульного поліцейського. Програма дозволяє у три кліки викликати необхідну допомогу та самостійно визначає місцезнаходження людини.

Добре, коли нечуючі люди зрозуміли, що треба просити про допомогу. Інколи не чути пожежну сирену означає так і не дізнатися про пожежу. Для цього існує світлова сигналізація, яка сповіщає про будь-які збої. 

В Україні зі спеціальних закладів вона існує чи не лише в Ужгородській загальноосвітній школі-інтернаті. Вокзали, лікарні, головні площі міст та інші місця великого скупчення людей не облаштовані такими пристроями. Як тоді нечуючим людям дізнатися про небезпеку, якщо ніхто не може їх сповістити? 

Наприклад, у Великій Британії існує благодійна організація «Action on hearing loss», яка допомагає людям з вадами слуху адаптуватися та повноцінно жити в соціумі. Вони пропонують використовувати адаптовані для таких потреб датчики диму, будильники, домофони, сигналізацію та багато іншого. Це не лише спрощує життя, а й робить його безпечнішим. 

Любов слідкує за тим, аби в київських школах-інтернатах для дітей з порушеннями слуху нарешті встановити світлову сигналізацію. Проте такі нововведення не вдається реалізувати вже довго. 

«Технічне оснащення, інструменти і все-все розбивається об українські реалії. У кожної вразливої категорії є своє сильне місце. У незрячих  — це радіозв’язок, у людей на візку це може бути мотузкова техніка. Кожну людину можна навчити, роблячи акценти на тому, що може їй допомогти. Люди й самі підказують, а з часом воно напрацьовується». 

Утім, можна нескінченно довго вчити нечуючих людей правильній поведінці в екстрених ситуаціях, але поки люди, що їх оточують, не розпочнуть допомагати їм, результату не буде.

Варто хоча би озиратися довкола та звертати увагу на тих, хто посеред паніки зберігає спокій та не реагує на екстрену ситуацію. 

Проект «Безпека жестовою» створений ГО «Захист Патріотів», ГО «Відчуй» та ГО «Babylon'13» з метою розповісти про людей з порушенням слуху та проблеми, із якими вони можуть стикатися в побуті та екстрених ситуаціях. 

Читай далі