Коли закінчиться карантин. Як зберегти своє ментальне здоров’я після виходу з самоізоляції | Захист Патріотів

Іра Лисенко

Коли закінчиться карантин. Як зберегти своє ментальне здоров’я після виходу з самоізоляції

Наш спецпроєкт «Психея» відтепер з’являтиметься на сайті Arc.UA. Цей текст ви можете прочитати і тут за посиланням.

_________________________________________________________________________________________

Одна з речей, яку під час карантину ми робимо найбільше, — це міркуємо про майбутнє. Що станеться, коли заходи щодо стримування поширення коронавірусу будуть скасовані? Як компанії будуть працювати, коли карантин закінчиться? Яким буде світ після пандемії? 

Просто зараз неможливо передбачити, як виглядатиме світ наступного тижня, не кажучи вже про наступний рік. Проте вже сьогодні можна сказати, що в довгостроковій перспективі COVID-19 цілковито переінакшить наше повсякденне життя.

Карантинні заходи — унікальний для сучасної людини психологічний досвід. Вимушена ситуація несвободи, незрозуміла і невидима загроза та її невизначена тривалість впливають на психіку у такий спосіб, що це ще довго буде відлунювати нам навіть після закінчення карантинного режиму.

Цей випуск — на випередження — «Психея» готувала разом із Тетяною Сіренко, кризовою психологинею, травматерапевткою та координаторкою психологічного напряму ДЗ Госпіталь ветеранів війни «Лісова поляна». Ми поговоримо про наслідки карантину та самообмеження, про те, які звички залишаться з нами після карантину, та чому є сенс почати готувати свою психіку до виходу з самоізоляції вже зараз. 

 

«Коли це вже закінчиться?», або П’ять стадій прийняття ситуації

Скільки разів ви думали чи говорили «Коли це вже закінчиться» або «Невдовзі все нормалізується» протягом останніх кількох днів? 

Наразі ми зіткнулися з тим, що багато речей існує поза нашим контролем, зокрема те, як довго триватиме пандемія, наскільки відповідально ставляться до свого здоров’я інші люди, і те, що відбуватиметься в нашому суспільстві пізніше

В умовах пандемії ми отримали багато «невідомих змінних», які через свою невизначеність стають неабияким випробуванням для психіки людини. На жаль, ми не можемо змінити цю ситуацію, але ми можемо навчитися з нею жити. 

«На сьогодні кожному важливо прийняти той факт, що ми не впливаємо на ситуацію глобально. І, дивлячись на масштаби та швидкість поширення коронавірусу, людина може відчувати безсилля, безпорадність, втрату контролю. Це робить психіку надзвичайно вразливою», — пояснює Тетяна Сіренко. 

Психологиня радить у ситуаціях, коли нас поглинає глобальність змін, знаходити опору в конкретних речах:

«Максимально повертатися до життя “тут і тепер”, дати собі відповідь на запитання “що я можу реально зробити саме зараз?”, “на що конкретно я впливаю сьогодні, у цю хвилину?”. І ефективною буде відповідь: “Я можу дотримуватися офіційних правил безпеки. Я можу виконувати правила карантину в моїй країні. Я можу планувати свій час вдома”. У кожної людини знайдеться ще багато варіантів, відповідно до індивідуальної ситуації». 

Днями спецпредставник гендиректора Всесвітньої організації охорони здоров’я з питань пандемії Девід Набарро заявив у ефірі ВВС, що загроза коронавірусу може зберігатися в найближчому майбутньому, тому ми мусимо навчитися жити з нею. За його словами, невідомо, скільки часу буде потрібно для розробки лікування або вакцини.

Отже, ми в цій ситуації надовго, і це означає, що просто заплющити очі і перечекати, поки все мине, не вдасться. Боротьба з COVID-19 — це тривалий процес, тому наше виживання залежить від здатності адаптуватися до процесів та змін.

«Ситуація пандемії вже стала частиною нашої з вами реальності, і вона є причиною глобальних змін в житті суспільства. І це зміни, яких більшість не прагнула, тому процес прийняття буде нелегким. Для того, щоб прийняти нове ми мусимо відпустити в нашому житті старе», — зауважує Тетяна.

 

Психологиня Елізабет Кюблер-Росс 1969 року на прикладі смерті виокремила п’ять ключових стадій емоційного реагування на неминучі зміни. Як і в будь-якому процесі прийняття неминучого, у ситуації карантину та довготривалості пандемії ми можемо розпізнати ці п’ять стадій.  

Перша реакція на появу інформації про те, що коронавірус вже є в твоїй країні, твоєму місті, твоєму оточенні — це заперечення. 

«Заперечення — це захисна реакція психіки людини щодо усвідомлення загрози. При чому заперечення, зазвичай, з’являється тоді, коли загроза є настільки сильною, що психіка просто не здатна вмить прийняти цю реальність.

Заперечення може проявлятися в прямих реакціях, таких як: “Це неправда!”, “Я не вірю”, “Цього не може бути”, або ж у міфах та фантазіях: “Це все вигадки влади, щоб нас залякати”, “Серед радянських людей цей вірус не поширюється”, “Це просто грип, а статистика вигідна фармацевтам” тощо. 

Також заперечення може проявлятися в емоційному відстороненні, реакціях, не відповідних до ситуації, навіть парадоксальних. Наприклад, історія з блогером, який облизав кришку унітаза, аби довести, що він не боїться коронавірусу. Цей етап дає час опрацювати інформацію про небезпеку та накопичити ресурс для того, щоб якісно проживати ситуацію далі», — пояснює Тетяна Сіренко. 

Коли людина вже має достатньо ресурсу, аби прийняти реальність, заперечення переходить у стадію емоційного проживання. 

«Виникає багато злості, за якою дуже часто маскується страх: “Чому це сталося з нами?”, “Як мене бісить ця ситуація”, “Я не хочу бути в цій історії”, “Мені страшно, і я дуже злюся”. Ми можемо злитися на людей, які скуповують харчі, на людей, які не носять масок; на людей, які приносять нам звістки про нові випадки захворювання; на владу, яка вводить карантин. 

Ми можемо злитися на власну безпорадність та відсутність чітких кордонів у ситуації пандемії, коли ми не маємо ні територіальних, ні часових рамок. Завдання цього етапу — відреагувати емоційно, дати волю своїм почуттям, дати можливість їм вивільнитися», — зауважує експертка.

Тетяна пояснює, що емоційне проживання є складним в ситуації карантину, адже емоції більш продуктивно проявляються в контакті з іншими. І це значно підвищує напругу серед людей, які проживають з родинами, та ускладнює проживання емоцій в тих, хто проживає карантин наодинці.  

Наступним етапом є так звані торги.

«Це період, коли людина намагається відтермінувати неминуче, виграти для себе трохи часу: “Якщо я буду гарно поводитися, то зі мною нічого не станеться”. На цьому етапі люди вже проявляють дії, що засвідчують прийняття реальності пандемії задля уникнення її загроз. 

Часом саме в цей період люди схиляються до магічного мислення, тобто домовляються з Богом, вищими силами, створюють нові ритуали. Нерідко такі дії можуть не відповідати реальності, але керуються бажанням уникнути неминучого. 

Наприклад, “якщо я буду ретельно дотримуватися правил, то карантин не продовжать”, або ж “якщо я щодня медитуватиму, вакцину винайдуть вже наступного місяця, і пандемію буде подолано”».

Далеко не все залежить від нас, і якщо деякі маленькі кроки сприяють нашому особистому благополуччю, то на глобальному рівні це не означатиме нічого. Це потрібно прийняти. 

Наступним етапом є так звана стадія смутку, депресії. Зазвичай, вона характеризується відчуттям тотального безсилля, втратою сенсів та інтересу до будь-якої діяльності. 

«Це період, коли людина вже усвідомила, що її життя не буде таким, як раніше. Втратилося відчуття безпеки, стали недоступними якісь речі, деякі плани стало неможливо реалізувати, можливо, професія втратила актуальність, або ж знизився рівень доходів. А нове, яке має прийти на місце старого, поки не з’явилося. Нові сенси ще не віднайдено. 

Тому можуть виникати байдужість, апатія, відсутність цілей та мотивації, небажання доглядати за собою. Людина поки не бачить майбутнього. У цей період виникають іпохондричні думки», — пояснює Тетяна Сіренко. 

Коли в людини нарешті вистачає життєвого ресурсу, настає стадія прийняття.

«Цей етап характеризується усвідомленням реальності в умовах пандемії, де ми перебуваємо в контакті з дійсністю, оцінюємо ризики та наявні ресурси. Наші дії є безпосереднім реагуванням на виклики, що з’явилися. Наприклад, переорієнтація до нових професій, вивчення нових перспектив, саморозвиток», — зауважує психологиня. 

Важливо пам’ятати, що процес емоційного реагування у кожної людини проходить по-різному, з різною інтенсивністю та тривалістю в часі. На певних етапах ми можемо затримуватися довше, інші — проживати швидко. Також можуть бути відтерміновані реакції. І все це є нормальною реакцією на ненормальні події.  

«Динаміка в українському суспільстві говорить про те, що частина соціуму досі знаходиться на стадії заперечення (про це свідчить систематичне порушення правил карантину), але дехто вже наблизився до прийняття. Також варто бути готовими до того, що нова реальність (наприклад, вихід із карантину), буде призводити до чергових викликів, і ми можемо очікувати “відкатів” до більш ранніх етапів», — додає Тетяна. 

 

 

Наслідки самоізоляції. Яким може бути світ після карантину

За період карантину багато людей приходять до прийняття ситуації і починають до неї адаптуватися. Вимушена ізоляція створила умови максимального обмеження соціальних контактів, сформувала певний мікроклімат в родинах. 

«На етапі виходу з карантину ми можемо зустрітися з певною дезорієнтацією. Це виглядає приблизно так: “Соціум, з якого ми йшли на карантин, вже змінився, я сам змінився. Але я не знаю, яким став соціум. Я зустрічаюся зі знайомими мені людьми, але можу не розуміти, що з ними відбулося за цей час, як вони справляються з ситуацією, можливо в когось з’явилися нові чутливі потреби, а хтось втратив близьких”. І людям доведеться “знайомитися” одне з одним заново. Важливо уточнювати в інших людей, чи їм комфортно, у чому їхні потреби», — пояснює психологиня. 

Часто ми вважаємо, що інші відчувають такі ж самі емоції та думки. Проте для прогресивної комунікації та взаємодії краще вести чіткі та відкриті діалоги — уникайте «читання думок» в інших людей. 

Дуже важливо відслідковувати свої почуття та стани і дбати про себе. Це стосується як фізичного самопочуття, так і психічного. Самоізоляція може істотно вплинути як на людей, котрі вже мають ментальні розлади, так і на тих, хто з ними не стикався.

«У цей період можуть розвиватися депресії, у першу чергу в тих, у кого захворювання є в анамнезі. Але є ризик розвитку депресії і в людей, які раніше не страждали подібним. Факторами, що додатково впливають на це, є примусовість самоізоляції, дезінформація, невизначена тривалість карантину, рівень матеріального забезпечення, втрата роботи, відсутність підтримки. 

Враховуючи надзвичайно високу інтенсивність психосоціальних стресорів в умовах пандемії, підвищується ризик рецидивів попередніх станів здоров’я, зокрема й психічних захворювань. Також загострення відбувається частіше серед людей з тривожними розладами, посилюється симптоматика ОКР (обсесивно-компульсивних розладів*)», — пояснює Тетяна.

* Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) характеризується присутністю повторюваних, стійких, небажаних і нав’язливих думок, спонукань або образів (обсесії) і /або повторюваною поведінкою або розумовими діями. Люди з цим розладом відчувають гостру необхідність (компульсії) у виконанні цих дій, щоб спробувати зменшити або запобігти тривожність, яку викликають обсесії.

Щодо людей, які раніше не мали психічних розладів, психологиня зауважує, що подекуди можуть з’являтися тривожні стани, гострий стресовий розлад, а в майбутньому може розвинутися ПТСР. Проте значна частина людей з часом зможуть адаптуватись до змін та самостійно подолати наслідки довготривалого стресу.

Більшість з нас раніше не переживала такої ситуації, як карантин та соціальна ізоляція. Тому нормально, що ми будемо відчувати різні емоції. 

Більше читайте у нашому випуску: У мене коронавірус? Як перестати непокоїтися та почати жити під час пандемії

У людей можуть виникати нові соціальні страхи. Психологиня зауважує, що може відчуватися небезпека від інших людей. 

«Варто розрізняти страхи реальні і нереалістичні. Наприклад, на сьогодні страх скупчення людей є реальним. Тому якщо ви потрапите в таке місце, важливо пам’ятати про засоби особистого захисту та дотримуватися правил безпеки перебування в контакті з іншими людьми*. 

З часом вказівки щодо обмеження та рекомендації щодо особистої безпеки можуть змінюватися. За цим потрібно буде слідкувати, спираючись на авторитетні джерела. У будь-якому разі, ефективними будуть дії, які відповідають реальній загрозі з урахуванням наявних ресурсів в момент “тут і зараз”».

* Рекомендації щодо профілактики COVID-19 на момент публікації випуску 23 квітня 2020 року:

1. мити руки з милом понад 20 секунд;

2. не торкатися руками очей, носа, рота;

3. чхати й кашляти — у згин ліктя або прикриваючи рот і ніс одноразовими серветками;

4. регулярно провітрювати приміщення;

5. дезінфікувати поверхні;

6. дотримуватися дистанції у 1,5 метри з людьми;

7. уникати рукостискань, поцілунків, обіймів.

З 6 квітня 2020 року в Україні діє заборона на перебування в громадських місцях без одягнених засобів індивідуального захисту, тобто респіратора або захисної маски, зокрема — виготовлених самостійно.

Разом із цим, ми можемо відчувати страх та тривогу за наше здоров’я. 

«Якщо перспектива опинитися в людному місці викликає у вас надмірну тривогу чи навіть паніку — складіть та запишіть для себе план безпеки. У ньому мають бути прописані індикатори того, що викликає у вас загрозу; дії, які допоможуть вам подолати ці ситуації; вправи, які допоможуть опанувати емоційний стан. Якщо є страх рукостискань — можна користуватися рукавичками або ж запропонувати своєму оточенню альтернативний спосіб привітань (жест, контакт ліктями тощо).

У випадку тривоги, що виникне “незручна ситуація”, і ви не зможете пояснити людині, що не хочете тиснути руку, — пропишіть собі план, підберіть потрібні слова заздалегідь. Можливо, вам не доведеться цим скористатися, але наразі це допоможе знизити тривогу».


Як готувати себе до виходу з карантину

Під час перебування на карантині ми можемо почуватися відносно безпечно, і відбувається це завдяки зовнішнім обмеженням. Проте коли їх почнуть поступово полегшувати, багато питань безпеки залежатимуть винятково від рівня соціальної відповідальності громадян. 

Тетяна зазначає, що по закінченню карантинних заходів у соціумі можна буде виділити три умовні групи:

— люди, які максимально уникатимуть будь-яких соціальних контактів. Головна мотивація цієї групи: «Соціум небезпечний, я мушу сам подбати про свою безпеку, мушу самостійно проконтролювати». Це — позиція «Батько, що контролює».

— свідомі споживачі продуктів, інформації, сподівань. Ці люди будуть зберігати максимальну критичність згідно з викликами реальності та наявними ресурсами і будуть реагувати в соціумі відповідно до ситуацій. Вони не будуватимуть ілюзій і не покладатимуться на «а може пронесе». Це — позиція «відповідальний Дорослий».

— ті, хто будуть максимально надолужувати все, що втратили за час обмежень. Це — так звані бунтарі, які, позбувшись зовнішнього контролю та ігноруючи ймовірні ризики, будуть вгамовувати свій голод у спілкуванні. Головна мотивація такої поведінки: «Я не несу відповідальності за своє здоров’я та здоров’я людей, які мене оточують». Це — позиція «Підліток, що протестує».

Перша та третя групи демонструють можливі крайнощі в поведінці, тобто відчуженість від зовнішнього світу та незрілість, аби подбати про наслідки, відповідно. Проте друга група показує збалансований тип поведінки, який буде максимально продуктивним у процесі виходу з карантину. Головна мотивація його звучить так: «Моя поведінка відповідає реальності, я враховую ризики та наявні ресурси і зроблю все, що від мене залежить». 

 

Як захистити особисті межі

Отож, ми виходимо з домівки і… потрапляємо у вороже середовище. 

Тетяна пропонує уявити таку метафору: коронавірус — це ворог, а ми — воїни, які захищають життя та здоров’я себе і своїх рідних. Про ворога ми дещо знаємо, але все ж не достатньо його вивчили, аби можна було оцінити всі ризики та передбачити всі стратегії його поведінки. 

Ми не бачимо вірус, але можемо відчути його прояви. Вірус може передаватися. Якщо ми тривалий час перебуваємо вдома на карантині, то намагаємося оберігати свою домівку від цього ворога. Ми дбаємо про гігієну, дезінфікуємо приміщення, контролюємо де, коли і з ким контактували. 

Але ми маємо вийти назовні, де не зможемо цілковито контролювати, звідки просочився вірус. Фактично, ми опиняємося в середовищі, в якому ворог може бути де завгодно. Ми опиняємося на ворожій території. 

Основною загрозою для нас є ймовірність зараження. Тому ми можемо перебувати в режимі постійної бойової готовності, тобто у стані підвищеної пильності, здатності швидко та ефективно реагувати на загрозу. Якщо людина достатньо усвідомлює загрозу, то організм реагує автоматично — відбувається миттєва мобілізація життєвих сил.

«За прийняття остаточного рішення в критичній ситуації у нас відповідає рептильний мозок (згідно з теорією триєдиного мозку Пола Макліна). Головним завданням цієї частини мозку є забезпечити виживання, тому організм переходить в стан підвищеної пильності, вирізняє загрозу та дбає про її знищення», — пояснює Тетяна. 

Якщо загроза не зникає, то організм людини перелаштовується в режим виживання і здатен існувати в такому стані тривалий час. Але тоді в людини звужується свідомість і знижується здатність мислити критично — загрози можуть вбачатися там, де їх немає. Це може спричинити підвищену конфліктність в суспільстві та невідповідність реакцій людини до ситуації. 

Тривале перебування в режимі «бойової готовності» потребує значних затрат ресурсів організму. З часом у людини знижується чутливість до подразників і для того, щоб відчути реальність загрози, людині потрібно все більше й більше відчуття небезпеки. Саме в такому випадку людина може втратити пильність і перестати зважати на небезпеку взагалі. 

Тому важливо зберігати максимальний рівень критичного мислення і намагатися перебувати в позиції «відповідального Дорослого». Правила особистої гігієни та безпеки — наразі це фактично єдина відома зброя, яка захищає нас від вірусу, додає психологиня:

«Для того, щоб уберегти себе, важливо бути більш пильними, постійно “сканувати” простір і використовувати всі можливі засоби, які можуть убезпечити вас від вірусу.  Якщо виходити з цієї метафори, то відповідь на питання “Як довго це триватиме?”, буде такою: “Допоки ми не здолаємо ворога, або ж поки він не перестане нести для нас загрозу”».

Вихід з карантину в будь-якому разі супроводжуватиметься відчуттям втрати безпеки — зокрема, в плані здоров’я, підтримки близьких, можливості подорожувати, соціальних гарантій, фінансової стабільності тощо. Для людини це є дуже болючим питанням — немає місця, куди би можна було сховатися, де було б цілковито безпечно. Тому це може викликати надмірну тривогу та посилювати страх. 

«В умовах пандемії відчуття безпеки піддається трансформації і набуває нових форм. Якщо весь світ опинився в таких умовах, це не означає втрату відчуття безпеки людством назавжди. Це означає, що звичні для нас патерни безпеки більше не працюють. Тому варто шукати і створювати нові стратегії задля відновлення відчуття безпеки», — пояснює Тетяна. 

Однією з найважливіших обставин, що супроводжуватиме процес виходу з карантину, буде поступовість. Вона є важливою, зокрема, і для психологічної адаптації до нових умов життя. Виклики стосуватимуться перелаштування ритму життя, режиму дня, побутових звичок, зовнішнього вигляду, а також ролей в родині, які вже сформувалися в період карантину, та адаптації до нових правил поведінки в соціумі.

«З одного боку, вихід з карантину може бути стресом для людей, які вже адаптувалися до умов карантину і вибудували в цьому достатній рівень безпеки, відшукали нові можливості та ресурси і вимушені будуть знову перелаштовуватися. 

З іншого боку, лишаються ті люди, які за час карантину так і не змогли прийняти факт довготривалості змін і дуже чекали, що із завершенням карантину ситуація повернеться до попереднього стану», — розмірковує психологиня.

З психологічної точки зору поступовість виходу з карантину дає час та можливість не одразу всім занурюватися в активне соціальне життя, а поетапно адаптуватися до нових реалій.

«Оскільки після зняття карантинних заходів відбувається поступове зміщення фокусу відповідальності із зовнішнього (“заборони на рівні законодавства”) на внутрішній (“кожен несе відповідальність за свої дії”), особливої ваги набуває ефективне просвітництво. Людям важливо розуміти зв’язок між конкретними діями та наслідками», — зауважує Тетяна.

Задля максимальної безпеки для населення, потрібно, аби поступовість супроводжувалася дуже чіткими інструкціями. Наразі люди не знають напевно, як поводитися в суспільстві під час пандемії. Щодо цього можуть з’являтися різні, навіть полярні думки та ідеї. Важливо, аби з боку влади було встановлено чіткі, ефективні та максимально стабільні правила щодо безпеки поводження в соціумі, а населення було широко проінформованим.

Відчуття безпеки зараз полягає в тому, аби знаходити те, що є дієвим, ресурсним, підтримувальним, що допомагає знизити тривогу. На індивідуальному рівні це може означати зробити запас харчів, подбати про близьких або ж створити додаткову фізичну дистанцію. А ще — обов’язково дотримуватися інструкцій від закладів охорони здоров’я.

 

 

Допоки ми не здолаємо ворога... Пряма мова від Тетяни Сіренко

— Розвивайте психологічну пружність. 

Психологічна пружність — це здатність бути стійким до стресів високої інтенсивності, здатність якісного відновлення та повернення до попереднього способу життя. Щоб подолати наслідки довготривалого стресу, нам потрібно залучати багато зовнішніх та внутрішніх ресурсів. Найскладніше питання зараз: «Що сьогодні є моїм ресурсом? Що мене втішає, заспокоює, наповнює, підтримує?». Відповідь у кожної людини буде своя. 

Це може бути щось, що приносило задоволення раніше, або щось, про що давно мріяли, але не було часу. Також це може бути щось зовсім неочікуване, навіть незнайоме для вас. Будьте уважні до себе, у новій ситуації ви можете реагувати по-новому. Але якщо це вас наповнює — давайте собі цей ресурс за можливості.

Більше читайте в нашому випуску: «Встати і йти вперед». Що таке психологічна стійкість та як її досягти?

— Не забувайте про інформаційну гігієну. 

Під час карантину високими є ризики впливу негативної інформації через соціальні мережі та медіа. Але після зняття карантинних заходів основним джерелом зараження панічними настроями та дезінформації стануть наші друзі, родичі, колеги, з якими ми нарешті зустрінемося. Перевіряйте інформацію, опирайтеся на факти, авторитетні джерела та думки вузькопрофільних експертів, розвінчуйте міфи та не розповсюджуйте неперевірену інформацію. 

— Дбайте про свій емоційний стан. 

Це означає відслідковувати індикатори зміни настрою, використовувати дихальні вправи та техніки заземлення.

Більше читайте в нашому випуску: Аптечка самодопомоги. Як підтримати себе в стресовий період

— Забезпечте нові правила взаємодії в офісі.

Варто зважити реальні ризики, встановити загальноприйняті правила гігієни, подбати про можливість дистанції. Ефективним буде проговорити в колективі страхи та перестороги кожного працівника і спробувати максимально потурбуватися про потреби одне одного. Також важливо запобігти стигматизації співробітників, які були заражені. 

— Подбайте про дорогу до офісу. 

Оберіть для себе максимально безпечний спосіб з урахуванням загальноприйнятих правил та індивідуальних потреб. Якщо вам страшно контактувати з людьми в громадському транспорті, на перший період після завершення карантину варто подумати про більш безпечний для вас засіб пересування: таксі, велосипед, електросамокат тощо. Або ж ходіть пішки.

— Дотримуйтеся рекомендацій ВООЗ та закладів охорони здоров’я України щодо зустрічей з близькими та прогулянок, а особливо — заходів масового скупчення людей, які навряд чи скоро стануть для нас доступними.

Під час карантину ми опинилися в ситуації, коли змушені фізично дистанціюватися не лише від широкого соціального оточення, але нерідко й від найрідніших людей. 

Через це ми відчуваємо ще більшу потребу в емоційній близькості, підтримці, взаємодії та можемо відчувати сильне хвилювання за своїх рідних. Це природна потреба людини у взаємопов’язаності та приналежності до певних груп. І для збереження ментального здоров’я людям просто необхідно бути разом в цій проблемі. 

 

Що ми можемо робити?

— Підтримувати зв’язок телефоном або через онлайн-спілкування в мережі.

— Пам’ятати собі і повторювати своїм близьким, що, зберігаючи фізичну дистанцію з людьми похилого віку та іншими групами ризику, ми в такий спосіб проявляємо турботу про них, і дбаємо про те, щоб в майбутньому ми могли бути разом довше.

— Зберігати сімейні традиції та ритуали, навіть перебуваючи на відстані. Наприклад, якщо ви не можете поїхати до батьків на свята, а це було багаторічною традицією, можна влаштувати святкування вдома, приготувати страви, як готує мама. 

Домовтеся про те, щоб інші члени родини теж зробили щось подібне. Обміняйтеся привітанням телефоном, відправте рідним фото. Так, це не замінить особистих зустрічей та обіймів, але відтворить відчуття приналежності та взаємопідтримки. 

— Проявляти співчуття, емоційно підтримувати один одного. У такий спосіб за фізичної дистанції ми створюємо відчуття психологічної присутності.

— Задовольняти потребу у взаємопов’язаності і приналежності, об’єднуючись у віртуальні спільноти та створюючи онлайн-заходи.

— Підтримувати зв’язок з людьми в інших країнах, у такий спосіб надаючи одне одному підтримку в ситуації, коли подорожі для нас тимчасово недоступні.

— Усвідомлювати, що, незважаючи на закриті кордони, країни об’єднуються для спільної боротьби з пандемією.

 

Takeaway 

Наразі ми усі перебуваємо в пошуку глобальних рішень, бо ще жодна країна не здолала COVID-19. Проте нам варто працювати над цим усім разом, аби знайти вихід.

Залишайтеся вдома, якщо відчули симптоми захворювання. Не займайтеся самолікуванням і одразу звертайтеся телефоном до сімейного лікаря. Алгоритм поведінки, якщо підозрюєте, що маєте симптоми COVID-19, є на сайті Національної служби здоров’я України.

Передусім тримайте руку на пульсі офіційної інформації, дотримуйтеся рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я та Кабінету Міністрів України. Багато з них, як і раніше, будуть необхідні в майбутні місяці для подальшого запобігання розповсюдження вірусу. Тому є сенс прочитати їх, аби спланувати ваше повернення до життя після карантину.

 

Попередні випуски, які можуть стати в пригоді

Пандемія змушує кожну людину звертати увагу на власне здоров’я трохи більше, ніж зазвичай. Чому за найменшої ж підозри на коронавірус ми починаємо гуглити свої симптоми та як дати цьому раду: 

У мене коронавірус? Як перестати непокоїтися та почати жити під час пандемії

Як знайти спосіб співіснувати з іншими людьми та всіма їхніми потребами щодня в обмеженому просторі протягом певної кількості часу: 

Життя на карантині. Як зробити так, щоб ваші стосунки пережили самоізоляцію

Ми не можемо захистити себе від появи стресу в нашому житті. Проте можемо ним керувати, знижуючи його негативний вплив на наш організм: 

Аптечка самодопомоги. Як підтримати себе в стресовий період

Подкаст-лекція про здорове харчування, яку ми записали разом із науковою та медичною журналісткою Даркою Озерною:

Аби душа сита. Як наше харчування впливає на психічне здоров’я

Медитація — це час, аби побути з собою наодинці, послухати себе та прислухатися до себе:

Гігієна для розуму. Що таке майндфулнес-медитація та як вона впливає на наш мозок

 

Джерела офіційної інформації в Україні: 

  1. Офіційний веб-сайт Національної служби здоров’я 

  2. Сторінка Національної служби здоров’я у фейсбуку, сторінка НСЗУ для пацієнтів 

  1. Телеграм-канал НСЗУ 

  2. Офіційний веб-сайт Міністерства охорони здоров’я

  3. Офіційна сторінка МОЗ у фейсбуку 

  4. Офіційний телеграм-канал МОЗ «Коронавірус_інфо»  

  5. Телеграм-бот МОЗ із відповідями на найпоширеніші питання про коронавірус 

  6. Відповіді на основні запитання про COVID-19 

  7. Веб-сайт Центру громадського здоров’я 

  8. Сторінка Центру громадського здоров’я у фейсбуку 

 

Інформація англійською мовою: 

  1. Офіційний веб-сайт Всесвітньої організації охорони здоров’я 

  2. Веб-сайт Центру з контролю та профілактики захворювань у США 

  3. Веб-сайт Національної служби здоров’я Великобританії

    Наш спецпроєкт «Психея» відтепер з’являтиметься на сайті Arc.UA. Цей текст ви можете прочитати і тут за посиланням.

Читай далі