Спецпроект «PsycheЯ» | Захист Патріотів

«Здуріти можна!» Що таке психічна норма?

Людей з ментальними розладами цураються. З ними не хочуть мати справу. Вони небезпечні, ненадійні, неадекватні. Одне слово, ненормальні.

Та й узагалі, чого хорошого можна очікувати від людини, яка прокинулася в гарному настрої, опівдні переконує, що хоче накласти на себе руки, а до сну йде в стані мрійливо-меланхолійному? 

Психічний розлад

Існує стереотипне уявлення, що людина з психічним розладом — це збірний образ із творів Патрика Зюскінда, Томаса Манна чи Кена Кізі. Або ж головний герой «Спліту», «Шести демонів Емілі Роуз» і «Машиніста» разом взятих, що страждає на патологічне безсоння, важку форму епілепсії та розлад множинної особистості.

Але це не так. Навіть якщо такий образ справді має реальне втілення, і ви знайомі з такою людиною, це не привід її цуратися.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, принаймні щочетвертий мешканець планети протягом життя стикається з певною психічною проблемою. 

Будь-яка людина в якийсь момент може відчути, що не справляється. Може не розуміти, що відбувається довкола і з нею особисто. Хотітиме позбавитися від певних рис характеру. Відчуватиме, що застрягла і не рухається вперед. На її очах не висихатимуть сльози, а в голові лунатиме одне питання: «Що зі мною не так?»

Кризова психологиня Наталя Степук вважає, що лише психіатр може зрозуміти, де закінчилася особливість характеру і почалася патологія. Тому психологи у своїй практиці мають опиратися на знання з патопсихології та основ психіатрії, аби розрізняти межі відповідальності різних спеціалістів.

— Усі психотерапевти, психологи, особливо травмотерапевти, мають працювати в парі з психіатром. І відчувши, що щось не так, мають відправити людину до нього на консультацію, аби, якщо потрібно, коригувати психічний стан медикаментозно. Це нормальна і ефективна практика, — пояснює Наталя.

Така форма лікування називається комбінованою. Слухати про внутрішній біль пацієнта або коригувати його негативні установки — не функція лікаря-психіатра. Це лягає на плечі психолога.

Часом це дозволяє відрізнити «ненормальне» психічне (на думку пацієнта) від особливостей перебігу фізіологічних процесів в організмі. Наприклад, наслідки гормональної перебудови (під час підліткової кризи або менопаузи) можна сплутати з депресією. Тому консультація з фахівцем допоможе визначити справжні причини несприятливих ментальних станів.

Інше питання, що культура візиту до психолога в Україні ще не сформована. Наталя зауважує: 

— Переважно, це мами з дітками, тому що з малям «щось не так». А просто звернутися до психолога як до коуча, який допоможе розібратися в певних питаннях, — дуже важко.

Психічна норма

Людська психіка — це динамічна система, а не статистична позначка нормальності. 

Психотерапевтка Наталія Стілсон порівняла психічну норму з центральною станцією метрополітену. Пасажирам доводиться на ній бувати, «аби не випадати з життя». При цьому людей, які перебувають на ній постійно, досить мало. Переважно вони їздять різними напрямками, мають власні маршрути, але часом проходять через цю станцію як контрольну точку, завдяки чому залишаються в рамках допустимого. 

З відхиленням від норми складніше: є комутери, які взагалі не з’являються на центральній станції, і їхню відмінність помітно неозброєним оком (те, що ми називаємо «ненормальним»). Є ті, хто інколи з’являються на ній, але в проміжках їх «відносить» у невідомі краї (наприклад, у періоди загострення). Тому судити про відсоток особистісної нормальності не доводиться: такого показника просто не існує.

Це й продемонстрував експеримент 1973 року під керівництвом американського психолога Девіда Розенхана. Він разом зі своїми колегами вирішив «просимулювати» слухові галюцинації, потрапити до психіатричної лікарні, а потім довести власну «нормальність» і вибратися звідти. Проте всім «уявно хворим» поставили серйозні діагнози (зокрема, шизофренію), призначили медикаментозне лікування та в середньому 19 днів (максимум – 50) утримували в стаціонарі.

Цікаво, що справжні пацієнти закладу виявилися значно пильнішими за лікарів: близько третини з них засумнівалися у тому, що новоприбулі мають справжні психічні розлади. 

Традиційні способи діагностики психічних розладів (окрім спостерігання за пацієнтом та його опитування) – це електроенцефалографія (ЕЕГ), магнітно-резонансна томографія (МРТ), лабораторні дослідження, психологічне тестування. Проте часом визначення точного діагнозу займає багато часу, а в деяких випадках це можливо лише після прогресування розладу та при його важких або хронічних формах.

Ідеальне ментальне здоров’я

Що таке Ідеальне Ментальне Здоров’я визначити легше, ніж що таке відхилення. Британська соціальна психологиня Марія Ягода 1958 року виокремила шість його ознак. Їх можна також розглядати як критерії оптимальної життєдіяльності:

  1. персональна автономія — здобуття самостійності, здатність приймати рішення, покладаючись лише на внутрішні резерви;

  2. правильне сприйняття дійсності — орієнтація на те, що індивід бачить навколишній світ подібно до того, як це роблять інші люди;

  3. позитивне ставлення до себе — здорова самооцінка, впевненість у собі, самоприйняття;

  4. стійкість до стресу — вміння звільнитися від напруги та грамотно давати раду «некомфортним» обставинам;

  5. адаптація до довкілля — вміння пристосовуватися, бути гнучким та спокійним у нових ситуаціях;

  6. самоактуалізація — аналіз особистих досягнень, постійне прагнення зростати та розвиватися.

Ці критерії є орієнтирами того, які у людини граничні можливості, і в який спосіб вона може усвідомити та розкрити весь свій потенціал. 

На думку німецького соціолога та філософа Еріха Фромма, живу систему можна назвати здоровою тоді, коли вона може рости та виробляти максимум життєвої енергії та внутрішньої гармонії. Біофільні норми ведуть до зростання та сили системи, а некрофільні — до дисфункції і патології. Цінність норм визначатиметься тим, наскільки вони сприятимуть оптимальному росту здорового буття та мінімальному росту буття хворобливого.

Обійняти коалу — це нормально

Дженні Лоусон — американська письменниця та блогерка. Значну частину свого життя вона страждає на клінічну депресію, обсесивно-компульсивний розлад та неконтрольовані напади тривожності. Кілька років тому вона написала книгу під назвою «Люто щаслива» («Furiously Happy»). 

— Нормам пристойності надають надто великого значення, і вони напевно призводять до раку (насправді ж ні, авторка жартує — прим. ред.)», — зухвало заявляє вона. 

У книзі жінка розповіла особисту історію: як вона змогла відчути себе по-справжньому щасливою попри психічні розлади, з якими живе. Дозволивши собі трохи «з’їхати з розуму», Дженні втілила в життя свої найнезвичніші мрії. Вона вирушила в Австралію для того, аби обняти коалу, будучи й сама одягнена в костюм коали. 

Письменниця прагне довести, що норма — поняття відносне, часом притягнуте за вуха і нав’язане суспільними упередженнями. А вони, у свою чергу, створені людьми, які мають власні страхи та комплекси. 

Головний посил книги — вміти дослухатися до себе і власних потреб. Пам’ятайте: якщо відчуваєте, що щось не так, слід звернутися за допомогою до фахівця.

У який момент це варто зробити? Питання філософське, тому що зазвичай люди із психічними розладами можуть не визнавати свою проблему. Часом людині просто не спадає на думку сходити до спеціаліста.

Проте якщо ви справді турбуєтеся про своє здоров’я, а кілька знайомих уже звернули увагу на певні особливості вашої поведінки, то чому б не завітати до психолога? 

Хоча би для того, аби впевнитися, що з вами все в порядку.

Джерела:

David L. Rosenhan. On Being Sane In Insane Places.

Jenny Lawson. Furiously Happy: A Funny Book About Horrible Things.

Варто прочитати:

Патрик Зюскінд. «Парфумер»

Томас Манн. «Доктор Фаустус»

Кен Кізі. «Над зозулиним гніздом»

Еріх Фромм. «Революція надії»

Згадані фільми:

«Спліт», реж. М. Найт Ш’ямалан, 2017 рік.

«Шість демонів Емілі Роуз», реж. Скотт Дерріксон, 2005 рік.

«Машиніст», реж. Бред Андерсон, 2004 рік.

Читай далі