Stop the Bleed: у найстрашніших ситуаціях врятувати чиєсь життя | Захист Патріотів

Stop the Bleed: у найстрашніших ситуаціях врятувати чиєсь життя

Хтось скаже, що наше життя можна обчислювати секундами, хвилинами чи годинами, інші ж будуть «рахувати» цікаві ситуації, визначні дати, знайомства та пережиті емоції. Усі ці ситуації, дати, важливі секунди чи надважливі місяці з часом будуть систематизовані в мозку й перенесені в розділ «досвід», звідки виринатимуть для того, щоби «нагадати» чи «навчити». Проте, будуть і ті хвилини чи дати, які зберігатимуться окремо, часто виринатимуть «у найнепотрібніший момент» і ділитимуть життя на «до» та «після».

Для багатьох людей одна з таких ситуацій трапилася квітневого ранку 2014 року в місті Меррісвілль штат Пенсильванія, коли шістнадцятирічний старшокласник завдав поранень та травмував декілька десятків однокласників, учнів і викладачів школи.

За спогадами свідків, нападник сплановано включив сирену, й дочекавшись коли коридори закладу наповняться людьми, завдавав ушкоджень усім, до кого міг дотягнутись, «тримаючи ножі в обох руках і розмахуючи ними ніби під час плавання».

У той момент один із викладачів, який надавав допомогу пораненому в живіт студенту, згадує як за допомогою прямого тиску та паперових серветок намагався зупинити кровотечу та постійно тримав контакт із диспетчером 911. Учениця Грейсі Еванс згадує, що після того, як біля них пробіг нападник, троє хлопців лежали на землі з пораненнями, один із них мав серйозну рану на животі. Вона не мала ґрунтовних медичних знань, проте, одразу почала застосовувати прямий тиск на рану та спробувала зупинити кровотечу.

Загалом, у той день була поранено 21 людину, жодна з яких не загинула, переважно через те, що очевидці одразу почали надавати допомогу, часто не маючи досвіду чи великого об’єму медичних знань.

Така ситуація ілюструє той факт, що навіть у країнах, які вважаються передовими в медицині, критичну роль відіграють не технології чи швидкий приїзд фахівців ЕМД, а здатність очевидців події думати і працювати руками.

З кожним роком серйозність та масштабність таких нападів зростає: якщо колись користувалися ножами, то зараз у хід йдуть вибухові пристрої та штурмові гвинтівки, якщо колись кількість жертв рахувалась одиницями, то зараз десятками й сотнями. За словами військового хірурга Річарда Кармона: «Сьогодні жертви таких нападів усе частіше нагадують жертв військових дій».

Як показує практика, надважливим для виживання в таких ситуаціях є негайне надання допомоги — допоки парамедики чи інший медичний персонал не мають змоги працювати, уся відповідальність за надання допомоги лягає на плечі тих, хто опинився поруч.

Ще одним прикладом ефективності роботи свідків на місці події є теракт на Бостонському марафоні. Через механізм вибухового пристрою та його розташування, багато людей отримали поранення нижніх кінцівок, що часто асоціюються з масивною крововтратою та смертю. Великим здивуванням для парамедиків було те, що ще до їхнього прибуття на місце події з пораненими вже працювали: накладали турнікети, застосовували прямий тиск, і все це робили пересічні люди, які випадково опинилися поруч.

Ситуація з постійним збільшенням чисельності терористичних атак та кількості жертв серед мирного населення об’єднала та спрямувала всі зусилля на те, щоби збільшити відсоток виживання при отриманні різного роду поранень чи травм.

У 2013 році всі зрозуміли, що протоколи та практика застосування турнікетів на полі бою повинна бути імплементована в цивільне життя. Так з’явилася програма «Stop the Bleed», яка за задумом ініціаторів впроваджувалась у вигляді коротких тренінгів, які мали «вміститись у проміжок між відвідуванням церкви та приготуванням вечері». Ідеєю цих тренінгів є — навчити людей «зберігати кров у тілі потерпілого», застосовувати набуті навички у випадку терористичної атаки, вибуху, дорожньо-транспортної пригоди чи стрілянини на вулицях міста.

Програма «Stop the Bleed» отримала визнання та підтримку членів уряду США, президента Барака Обами та багатьох організацій. Почали впроваджуватися нові програми навчання в школах, університетах, поліцейських відділках та пожежних частинах, організації збирали кошти для закупівлі турнікетів та іншого медичного спорядження, почали змінюватися протоколи надання допомоги.

Населення США почало усвідомлювати, що вони не захищені повністю, що вони все частіше будуть зіштовхуються з вибуховими пристроями та автоматичними гвинтівками, автомобілями начиненими вибухівкою чи студентами, які забирають життя оточуючих через релігійні чи інші переконання. Проте, замість того, щоб опускати руки і звинувачувати владу, вони змінили себе, змінили своє бачення ситуації й направили всі сили на те, щоби до наступної ситуації чи години, яка може змінити їхнє життя, вони були готові.

 

Докладніше у матеріалі Пейдж Вільямс для The New Yorker “Turning Bystanders Into First Responders

Читай далі