Військовий досвід та інтеграція з цивільним сектором | Захист Патріотів

Фото: fortinet.com

Військовий досвід та інтеграція з цивільним сектором

Після інциденту із активним стрільцем в початкові школі Сенді Хук у Ньютауні, штат Кентукі у квітні 2013 року виникла потреба вжити заходів. Результат — створення комітету, який би опікувався виживанням жертв під час масових інцидентів та подій з активними стрільцями. Рекомендації комітету зібрані у Хартфордському консенсусі. Ми переклали для вас одну із них. 

Тут йдеться про те, як корисно і важливо для обох сторін розвивати співпрацю й партнерські відносини між військовими та цивільними, а також — чому інтеграція з цивільним сектором така успішна. 

Джонатан Вудсон, MD, FACS, помічник міністра оборони з питань охорони здоров'я, Міністерство оборони Сполучених Штатів Америки. Джерело фото: www.defense.gov

Відомий вислів, який приписують Гіппократу, поширений в медичній спільноті: «Насамперед — не нашкодь». Але я частково схиляюсь до іншого: «Хто хоче бути хірургом, той повинен піти на війну».

Протягом тисяч років, на жаль, поле бою було шкільною класною кімнатою із найбільшими медичними досягненнями — в лікуванні травм, аеромедичній евакуації, управлінні болем та безліччі інших медичних заходів. Навчання прискорилось під час громадянської війни США, а потім — у серії світових  та регіональних воєн минулого століття.

Протягом останніх 14 років військові сили США займаються тривалими конфліктами в Афганістані, Іраку та інших місцях в усьому світі. Ми багато чому навчилися. Зокрема тому, як навчати, оснащувати себе і працювати з травмою в одному з найсуворіших середовищ на планеті.

Наші досягнення дорого нам обійшлися. Ми втратили більше 6800 життів, десятки тисяч життів зазнали змін через наслідки війни: це виснажує і цивільних, і військових. Війна змінила сім’ї, батьків і дітей військового персоналу, а також життя їхнього кола друзів і родичів. 

Тим не менш, Військова система охорони здоров'я (далі — ВСОЗ) проявила себе, як ніхто інший в історії війни. Наша система допомоги досягла найвищих показників виживання після травм, а також — найнижчих показників захворюваності/травматизму. Це ніколи не вдавалося жодній військовій силі. Ми транспортували повітрям понад тисячу хворих і поранених, на відстань, більш ніж 8 000 миль, швидше і безпечніше, ніж будь-коли раніше.

Якщо війна є темною стороною людства, то медицина — це часто надія і світло.

Досягти таких результатів вдалося завдяки дисципліні та аналізу того, що працювало і що не працювало на полі бою. Над цим працювали старші лікарі, які мали багаторічну підготовку у своїх вузьких спеціальностях, молоді лікарі та фельдшери на лінії фронту, які служили пліч-о-пліч з військовими. Вони часто мали за плечима лише диплом про вищу освіту, але під час роботи отримали виняткову підготовку та працювали пліч-о-пліч із сильними наставниками.

Проте помилково вважати, що наші успіхи стали результатом виключно внутрішньої дисципліни або досвіду. Обмін знаннями — це двосторонній зв’язок. На початку нещодавньої війни полковник Джон Б. Холкомб та інші визнали, що створення військової системи травми, що ґрунтувалася б на принципах, оприлюднених комітетом Американського коледжу хірургів (далі — АКХ) з травм, буде важливим для оптимізації стратегії порятунку життя на полі бою. Joint Trauma System сприяла швидкому вдосконаленню тренувань, керівних принципів клінічної практики, обладнання та організації медичних установ для надання допомоги на полі бою.

За останні 14 років різко зросла кількість науково-дослідних, академічних, федеральних, державних та неурядових організацій-інститутів, які займалися військовою медициною та допомагали нам вирішувати найскладніші завдання. Також, ВСОЗ працювала над тим, щоб ділитися своїми висновками з цивільним оточенням за допомогою конференцій, тематичних симпозіумів та інших державно-приватних заходів.

Таке військово-цивільне співробітництво розвиває лідерське мислення, покращує знання, підвищує ефективність та має цінність для ВСОЗ. Не менш важливо те, що воно допомагає військовим відчувати зв’язок з американським народом.

В епоху, коли суспільство стало більш віддаленим від військових спільнот, військові навпаки мають потребу відчувати цей зв’язок. Військові потребують підтримки громадян, потребам яких вони служать. У американців ж є зобов'язання піклуватися про тих, хто захищає їх усіх. Військовим необхідно розвивати це співробітництво, і ці відносини повинні бути більш доступними.

Протягом багатьох років партнерство з АКХ є яскравим прикладом того, як можна розвивати та зміцнювати відносини між цивільними та військовими. ВСОЗ та АКХ поділяють загальні традиції та ідеали — фокус на безперервному навчанні, яке має на меті покращити догляд за всіма, за кого ми відповідаємо.

Відносини з АКХ дають можливість військовим хірургам підтримувати свої навички в галузі травми як у військових, так і в цивільних установах по всій країні. Таке партнерство є важливим і в мирний, і у воєнний час. 

Департамент оборони значною мірою вплинув на участь у програмі вдосконалення національної хірургічної якості АКХ. Ця ініціатива дозволяє порівнювати нас із провідними цивільними установами за широким колом показників якості.

Це партнерство є майбутнім військової медицини. Постійна співпраця з цивільними партнерами, такими як АКХ, є важливою на багатьох рівнях. 

Кожен з нас має власну цінність у своїй сфері досліджень, має досвід роботи. Завдяки цьому ми можемо прискорити навчання нашого персоналу. Крім того, цінним є те, що ми даємо нашим цивільним колегам розуміння унікальної та невід'ємної ролі ВСОЗ у підтримці потреб національної безпеки.

«Гартфордський консенсус» є досягненням мети у зміцненні співпраці таким чином, щоб допомагати всім американцям. Я вдячний за цю можливість і залучення найкращих умів медицини для забезпечення нашого нескінченного покращення.

Читай далі