Епілепсія. Історії причетних | Захист патріотів

Ілюстрація: everydayhealth.com

Епілепсія. Історії причетних

Епілепсія — хронічне захворювання, яке супроводжується епілептичними нападами. Ми поспілкувалися із чотирма людьми, які мають до того стосунок: Дмитро має епілепсію, Анна та Ліда надавали першу допомогу, а Олександр займається лікуванням.

Спойлер: хоч епілепсія є серйозним захворюванням, та нічого страшного в тому немає. Треба лиш знайти із нею спільну мову.

 

У мене епілепсія

Дмитро Зеленяк, студент НаУКМА, уперше мав епілептичний напад у 16 років, але тоді вирішив, що це побічний ефект від вживання інших ліків. За два роки це повторилося, і той день Дмитро вважає початком життя з епілепсією.

Перший час я непритомнів кожні три-чотири дні. Станом на сьогодні в мене нападів не було вже пів року, але тоді під час активної фази я міг передбачити у який день станеться напад. Я його не впізнаю завчасно. Я йду-йду, потім раз, і прокидаюся на землі. Я не пам’ятаю останні п’ять-десять секунд перед нападом.

Я вважаю, що причиною моїх нападів є недосип. Мій перший напад був після того, як я почав активно користуватися гаджетами й пізно лягав спати. Другий напад відбувся, коли я в той день спав дві години, а за день до того — одну.

Лікар підтвердив мої здогадки. Щойно я почав висипатися, кількість нападів почала зменшуватися. Спочатку напади в мене були щотри дні, а коли почав нормально спати і приймати ліки, інтервал збільшився спочатку до тижня, до двох тижнів, до трьох… Потім напади відбувалися раз на місяць. Останній напад у мене був восени минулого року.

У мене пішло кілька днів на те, щоби почати пити ліки, коли я дізнався, що в мене епілепсія. Довелося йти до приватного лікаря, оскільки у Києві є лише один державний епілептолог і прийом був би через 4 місяці, а лікування варто було починати негайно.  Домовилися з лікарем про зустріч, визначили курс лікування. Ще кілька тижнів пішло на те, щоби вийти на потрібне дозування, потім на повторне підвищення дозування, щоби виявити ту необхідну норму, яка буде на мене впливати.

У цей період була така ситуація. У мене дворівнева квартира, і в ній є сходи між поверхами. Цими сходами я пересувався на четвереньках, буквально на руках і ногах. Це для того, щоб, якщо я втрачу свідомість, не полетіти зі сходів.

Мене постійно супроводжували батьки: вони боялися мене кудись відпускати. Мені не можна було їздити на ескалаторі, досі не можна плавати, стояти близько до якогось краю, тим паче біля сходів. Мені не можна займатися сильними фізичними навантаженням тому, що стрибок тиску може спричинити напад. Я також не можу сідати за кермо, хоча дуже хотів би. Мені не можна стрибати з парашутом зі зрозумілих причин.

Мені потрібно завжди лягати спати не пізніше 12, і спати я маю мінімум 7–8 годин. Якщо так вийшло, що я ліг пізніше, мені краще пропустити пару і відпрацювати її потім, аніж ризикнути, встати рано й піти. Я не можу вставати рано, бо в моєму випадку недосип — основна причина моїх нападів.

Усе нормально, у моєму житті нічого кардинально не змінилося. Так, близькі почали надто сильно опікувати мене. Вони дуже лякаються, коли стається напад. Це неприємно. Це те відчуття, коли з чогось звичайного роблять катастрофу. Але я сам розумію небезпеку.

Так, я не відчуваю, коли в мене буде напад, і, відповідно, я можу впасти в будь-який момент. Але я не хочу, щоби до мене ставилися як до смертника. Я б хотів, щоби до мене ставилися як до людини, яка нічим не відрізняється. Єдине що, я можу інколи втратити свідомість. Це як застуда.

Мені не подобається, коли інші люди бояться того, що є в мене, більше за мене самого. Мені це набридло, мені це не подобається. Це є те, що виділяє мене серед інших. Коли в мене був напад в університеті, мені допомогли мої одногрупники. Ніхто не робив із того якоїсь пригоди, і ставлення до мене не змінилося. Мене це втішило.

 

Я допомогла під час нападу епілепсії

Анна Пруцакова та Лідія Волкова — одногрупниці Дмитра. Коли в нього почався епілептичний напад, вони були поруч. Попри те, що спершу вони згадали найбільш дивні поради, які базуються на радянських міфах, дівчата змогли не нашкодити Дмитрові й зараз точно знають як діяти при епілептичному нападі.

Ми сиділи на семінарі в маленькій аудиторії, було спекотно. Діма сидів поряд із Лідою й напроти викладача. У якийсь момент усі якось заворушилися, і я зрозуміла, що щось не так. Він почав труситися, були конвульсії. Перші кілька секунд усі трохи оторопіли, проте в таких ситуаціях завжди має бути хтось, хто почне першим щось робити і виведе всіх зі ступору. Так сталося, що ми з Лідою зреагували майже одночасно, плюс підключилися інші студенти.

У принципі, ті, хто взялися допомагати Дімі, знали що робити при епілепсії. Було видно, що ми щось знаємо. Проте, коли ми потім рефлексували, зрозуміли, що кожен знає щось своє. Тобто, є якісь базові знання, проте вони різняться. Так, дехто дійсно намагався щось засунути Дімі в рот, хоча до цього все робили правильно. Дехто намагався посадити його, дехто хотів міцно тримати. Тобто, усі знали, куди рухатися, проте були помилки або застарілі знання.

Про епілепсію та способи надання допомоги я дізнавалася із різних джерел. По-перше, у нас були курси в ліцеї. Це було цікаво, проте я щось запідозрила, коли нам розказували про те, що треба шпилькою приколювати язик до щоки. Здоровий глузд мені підказав тоді, що не слід слухати медсестру ліцею, яка свої знання могла отримати 50 років тому.

По-друге, я була з батьком на виставці «Волонтерський воєнпром». Там був інструктор, який проводив безкоштовний інструктаж, зокрема, щодо дій під час епілептичного нападу. Й от там уже була адекватна інформація за американськими стандартами. А також пізніше наша студентська організація «Бадді НаУКМА» запросила «Захист Патріотів», і хлопці розказали нам порядок правильних дій. Проте, нічого нового я вже не дізналася на той момент.

Ми поговорили з Дімою після нападу, і він розказав свою історію. Він, до речі, попросив не викликати йому швидку, якщо напад менше, ніж 5 хвилин. Через деякий час у нього знов стався напад, і ми знову допомагали. Уже все було спокійніше.

Почалося все досить дивно. Ми просто сиділи на парі, у якийсь момент Діма повернувся до вікна і, як мені здалося, почав махати комусь. Коли до нас дійшло, що з ним щось сталося, частина групи зреагували досить швидко, а решта просто відійшли, щоби не заважати.

Я одразу почала викликати швидку, передавши потім телефон одногрупникам, бо доводилося слідкувати за Дімою, аби той не забився. Коли напад повторився після паузи, ми вже діяли швидше, але скоріше через адреналін, бо для більшості з нас це було щось супер незвичне.

Ми всі десь щось вчили про епілепсію: хтось на уроках у школі, я ще в дитинстві на гуртках, але всі знали щось різне й щось «своє». Коли я займалася туризмом у дитинстві, ми вчили домедичну допомогу, аби мати змогу надати її навіть у лісі, проте епілепсію окремо не проходили. Ми просто щось згадували про напади, коли говорили про втрату свідомості абощо. Систематизувати наші знання нам допомогли «Захист патріотів».

Діма розповідав, що такі напади в нього зрідка стаються, особливо якщо нервувати, не виспатись або не прийняти ліки. Він також розписав нам детальний алгоритм дій після першого нападу. Нам це знадобилося у вересні, коли напад повторився. Ми ледь не на автоматі зробили все, що треба.

 

Я — лікар-невролог

Олександр Мірошніков працює дитячим неврологом у медичному центрі “R+”. Він розповів як надавати першу допомогу під час епілептичного нападу. Переважно, потрібно забезпечити людині комфорт.

1. Зберігайте спокій.

2. Озирніться довкола. Якщо людина знаходиться в безпечному місці, не переміщуйте її. Приберіть предмети, які можуть її травмувати.

3. Зафіксуйте час, коли напад почався.

4. Залишайтеся з людиною під час нападу, а коли напад закінчиться, допоможіть їй прийти в себе. Розмовляйте спокійно і плавно.

5. Підкладіть під голову людини що-небудь м’яке, щоби вона не билася об підлогу.

6. Не утримуйте людину, не намагайтеся зупинити судоми, так ви можете її травмувати.

7. Не кладіть у рот ніяких предметів. Западання язика під час нападу — це міф. Не намагайтеся розтиснути щелепи або засунути між ними тверді предмети (особливо свої пальці).

8. Перевірте скільки часу триває напад, якщо більше 5 хвилин — викликайте швидку допомогу.

9. Після того, як напад припинився, покладіть людину в стабільне бокове положення. Переконайтеся, що вона нормально дихає. Перевірте чи в роті немає блювотних мас, які ускладнюють дихання. Якщо після нападу дихання порушене, терміново викликайте швидку.

10. Поки людина повністю не прийде в норму, не залишайте її наодинці. Якщо вона травмувала себе або за першим нападом відразу ж слідує повторний, терміново телефонуйте у швидку!


Напад епілепсії. Фото: www.mydr.com.au

Олександр пояснює що таке епілепсія, як вона працює та чому відбуваються напади.

Епілепсія — хронічне захворювання нервової системи, що проявляється в людини появою епілептичних нападів. Епілептичний напад не обов’язково виникає у вигляді втрати свідомості та судом у кінцівках, це також може бути раптова поява в людини будь-яких рухових, чутливих або когнітивних симптомів. Для того, щоби встановити діагноз «епілепсія» достатньо двох неспровокованих епілептичних нападів.

Причиною виникнення нападу є порушення електричної активності клітин головного мозку — нейронів. Коли одночасно активується велика кількість нейронів кори мозку, виникає напад. Він може бути фокальним, коли збуджується певна ділянка мозку, або генералізованим — коли активується увесь мозок.

Порушення активності мозку відбувається з різних причин. Це можуть бути мутації в генах, відповідальних за роботу мозку, а також органічні зміни в корі, що виникають після перенесеної пологової травми чи гіпоксії, наслідки інфекцій, крововиливи, пухлини тощо. Тому епілепсія — це не одне захворювання, а велика група станів, що має складну класифікацію.

Що треба зробити відразу після нападу в дитини або дорослого? Варто зняти напад на відео, це допоможе лікарю правильно класифікувати напад. Якщо напади виникають лише вночі, можна поставити відеокамеру з інфрачервоним підсвічуванням або автомобільний відеореєстратор, щоби зняти нічні напади, показати лікарю сам епізод. Часто за одним відео лікар може визначити форму епілепсії.

Після огляду, невролог зазвичай призначає електроенцефалографію (ЕЕГ), яка реєструє електричну активність мозку. Епілепсія — це хвороба, при якій безліч нервових клітин одночасно генерує електричний розряд. Саме ці розряди і видно на записі ЕЕГ.

Причиною епілепсії можуть бути різні зміни в головному мозку, тому важливо провести магнітно-резонансну томографію мозку (МРТ). МРТ може показати який саме відділ мозку пошкоджений і призводить до появи епілептичних нападів.

Часто необхідні генетичні тести для діагностики спадкових захворювань. Такі генетичні синдроми, як Ангельмана, Ретта, Мартіна-Белла, Дауна та багато інших поєднуються з епілепсією. Високий ризик розвитку епілепсії в дітей із розладами аутистичного спектру — 30 %.

Здорове харчування, повноцінний сон та заняття спортом полегшують життя з епілепсією. Сьогодні багато людей, що мають епілепсію, можуть за допомогою ліків контролювати свій стан та зробити життя комфортнішим.

Та не менш важливою є реакція соціуму, його готовність не оминути людину під час нападу, а зупинитися та правильно допомогти.

Читай далі