Це не про українську медицину, це про цивілізовану медицину | Захист Патріотів

Ілюстрація: Андрій Єрмоленко

Це не про українську медицину, це про цивілізовану медицину

Ігор Холодило

Автор:

Ігор Холодило

Інструктор Захисту Патріотів, NREMT Certified EMT-B
Ігор Холодило

Редакція:

Катя Маріаш

Редактор сайту patriotdefence.org

Інструктори Patriot Defence взяли участь у проекті Оцінки ЕМД. Нижче подаємо їхні суб’єктивні враження, що залишилися поза формулярами дослідження, а також правду про систему екстреної медичної допомоги, яку бояться озвучувати  її працівники.

Усі локації та дійові особи деперсоніфіковані з метою збереження персональних даних та конфіденційності.

Ігор Холодило, 52 роки

психолог, студент магістратури, ветеран АТО, тренер ГО «Побратими», інструктор Patriot Defence, NREMT Certified EMT-B, координатор курсу Ukrainian Trauma Life Support (UTLS)

Правило проекту оцінки роботи ЕМД «ви можете тільки спостерігати» стало ключовим. Я активно займаюсь, вивчаю психологію, отримую звання магістра, плюс тренінги в ГО «Побратими» — це дозволило мені психологічно «повернутись» після АТО. Від цього не можна абстрагуватися повністю, бо щоразу, коли ти бачиш, що людина помирає ти отримуєш якийсь flashback. Але я себе серйозно до цього готував, виробив для себе таку формулу: це спостереження є моя форма допомоги.

Можна скільки завгодно критикувати, казати, що система екстреної допомоги працює погано, але як тільки мова заходить про реформування, то виявляється, що в переважної частини чиновників та у величезної частини людей, які в цю систему втягнуті так чи інакше, виходить, що все добре. Це парадокс.

Коли ми говоримо про екстрену медичну допомогу, то говоримо про догоспітальний етап. Він надзвичайно важливий, від нього залежить людина виживе чи ні. Неможливо навчити лікаря догоспітальному етапу, можна дати інформацію, дати теорію, але навчити його виконанню неможливо, навіть за такий потужний курс як UTLS. З однієї простої причини — знання вторинне. В екстреній ситуації медики губляться, знання йде на другий план, перестає логіка працювати, моторика перестає працювати, люди одразу включаються в інстинкти. Вони перебувають у природньому стані стресу, а для того, щоби функціонувати в такому стані, потрібне багатократне повторювання, регулярна робота.

У медицині, на превеликий жаль, дуже чітке розділення: люди, які займаються невідкладними станами, — це нижча каста, а всі решта — це вища каста і вони між собою ледве не ворогують. Одні кажуть «нас люто ненавидять», інші кажуть, що перші деградують. Ось так реально, у вічі один одному. Це ставлення до фельдшера, як до чогось нижче вартісного, — наскрізне, воно так чи інакше відчувається, і походить із радянської системи.

Масштаб непрофільних викликів розвалює організацію ЕМД. Бригади професійно деградують і бояться. Якщо відмовляють — на них скаржаться. Скарги різні бувають, одне коли по суті, а інше — хтось комусь просто не сподобався й ще зверху матюків насипали. У таких випадках не потрібне службове розслідування, а сама процедура повинна бути зведена до мінімуму, особливо коли є що відповісти. Тільки так можна уникати рабського низькопоклонства перед скаргами.

«Да у нас же ж била сістєма, наша мєдіцина била нє совсєм плохая, она ж била адно врємя лучшая в мірє». Чекайте, хто сказав, що вона була краща у світі? Сама про себе це сказала.

Є категорія старших фельдшерів, які вже сформовані, які зайняли таку позицію: «Нам треба допрацювати, ми робимо свою роботу, ви це бачите й не займайте нас». Але ще є велика кількість амбітних молодих фельдшерів, які з запалом вриваються в цю ситуацію. Молодь значно гнучкіша, їх реально ще можна переконати не тільки у важливості, але й у реальності цих змін.

Дуже багато залежить від керівника. Якщо керівник десь хапається за якісь новинки, не дивлячись ні на що, без очікування допомоги чи вказівок «згори», а завжди будуть такі люди, які хочуть бути найкращими, це задає певний вектор, певний поштовх. Необхідно заохочувати ефективну роботу цих людей.

З’являється нова машина з новим дефібрилятором. Дефібрилятор обирає той, хто відповідальний за фінанси, він керується начебто дуже правильними речима: щоби закупівля відбувалася по конкурсу, щоб обладнання мало оптимальну ціну і т.ін. Але коли ти питаєш у практика який би він хотів дефібрилятор, то він скаже, що хотів би інакший, який «не страшно переїхати машиною», він «не замерзне зимою» й буде працювати роками. Проте, він удвічі дорожчий, ніж той, що ми закуповуємо, його не пропустять по конкурсу. Тому ці тендери повторюються й повторюються. Я знаю регіон, де за останні 5 років пройшло 7–8 різних моделей дефібриляторів.

Працівники бригад кажуть: «Ми ніколи не брали участь у цих комісіях, які затверджують кінцеве рішення по закупці обладнання». Вони можуть до чогось суб’єктивно підходити, скаржитися, але з цього можна вибрати раціональні зерна. Їх можна запустити по Україні, нехай між собою сперечаються, доводять один одному в дискусії, чубляться, сваряться, б’ються між собою, а тоді дійдуть згоди якими ж мають бути ті дефібрилятори чи як обладнати машину. Тут уже не буде місця для суб’єктивності, а буде об’єктивне рішення.

Є персонажі, у яких уся аргументація зводиться до «мені 50 і я знаю». Мені теж 50, я розповідаю іншу історію.

Коли фельдшер починає розуміти, що додаткове навчання, тренінги, змагання, здобуття додаткової кваліфікації парамедика значно розширює коло його можливостей, він буде нічим не гірший, ніж будь-який парамедик закордоном, ось тоді з’являється в цьому рівнянні дві сторони: кваліфікація й зарплата. Коли людина здобуває кваліфікацію, вона може диктувати «я хочу відповідну зарплату, бо я маю таку кваліфікацію». Сутність реформи насправді має звестися до однієї дуже простої формули: або ви диктуєте системі, або ви в цій системі функціонуєте як раби.

Для того, щоби реформа була успішною, необхідно зв’язати дві ланки — догоспітальний і госпітальний етап, бригади повинні бути правильно зустрінуті в emergency department. Зараз їх зустрічає якась баба Клава й тупо каже «Що це ви таке натягнули?» при виді спінальної дошки чи шийного комірця. Це абсолютно аморальні функціонери, їх нічого не турбує. Це шлейф радянської системи й це потрібно міняти. Дуже нечасто можна знайти людину, яка виросла з цієї системи.


Людина, яка працює в системі ЕМД і не робить 30 компресій при серцево-легеневій реанімації, чи не розуміє чому їх має бути 30 — цього я не можу осягнути. Якщо ви робите роботу, робіть її якісно! Якщо ви себе вважаєте профі, то залишайтесь у системі. Якщо ви не відчуваєте, що ви фахівець, — не зависайте в цій системі, ви в ній зайві.

Якщо подивитися дані однієї зі станцій, то в них там трохи не половина успішних реанімацій при асистолії. Я перепитую й мені показують звіти «ось, будь ласка, подивіться». Ніде у світі таких показників нема. Поки вся ця офіційна статистика паперу не варта.

Дуже хотілося на Схід потрапити, щоби побачити, як там люди зараз, як там уся ця система працює. Під час служби я стільки разів проїжджав ці всі місця, тоді вони мені здавалися сірими, непривітними та відштовхуючими. Міста не змінюються самі по собі, їх змінюють люди. Тепер я побачив там керівників, які не вимагали «ритуальних танців» чи «поклонів» довкола себе, чиї слова не розбігаються зі справами, які мають системне бачення й самотужки шукають можливості, чи це стосується додаткового навчання персоналу, чи згладжування роботи догоспітального та госпітального етапів. Я побачив бригади, котрі несуть на собі відбиток війни, які, коли б не трагічний досвід зі свідомим розстрілом медичних екіпажів росіянами, працювали б і в сірій зоні. Вони категоричні й різкі щодо сторони-агресора, вони нічого не приховують.

Частина фельдшерів — це люди, які воювали. Вони не малюються, навпаки — тихенько роблять свою роботу. Але мені здається завдання МОЗу цих людей вихопити. Певна частина ветеранського руху може бути рушієм саме в цій системі. Ці люди надзвичайно заточені на зміни, вони найбільше готові до цього. У них найбільш загострене почуття справедливості і його треба використати.

Система ЕМД потребує повної уніфікації. Нам є з чого її розбудовувати, у нас є ресурс людський, є потенціал, його треба тільки правильно використати. Й оце слово «правильно» є ключове. Бо воно коротко звучить, а насправді це така потужна робота, яку треба дуже акуратно робити. Я б із мікрохірургією це порівняв, не рубати з плеча, не повторювати помилок. Надто легко довести до абсурду найпозитивніші наміри.

Наше дослідження — це поле для аналізу та роздумів, щоби зрозуміти, у якому напрямку рухатись, чи швидкими кроками, чи можливо почекати трошки. Це все не про українську медицину, це про цивілізовану медицину. І немає різниці де вона знаходиться.

 

Оцінка ЕМД була проведена МОЗ України за технічної допомоги від ВООЗ за підтримки уряду Японії з метою сприяння загального охоплення охороною здоров'я та проекту Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва "Політичний діалог для кращого управління в сфері охорони здоров'я".

«Non nobis solum

nati sumus»

політика конфіденційності

Читай далі