Про крутих спеціалістів по роботі з бабцями в системі ЕМД | Захист патріотів

Ілюстрація: Андрій Єрмоленко

Про крутих спеціалістів по роботі з бабцями в системі ЕМД

Микола Коробенков

Автор:

Микола Коробенков

Інструктор Захисту Патріотів, NREMT Certified EMT-B
Микола Коробенков

Редакція:

Катя Маріаш

Редактор сайту patriotdefence.org

Інструктори Patriot Defence взяли участь у проекті Оцінки ЕМД. Нижче подаємо їхні суб’єктивні враження, що залишилися поза формулярами дослідження, а також правду про систему екстреної медичної допомоги, яку бояться озвучувати її працівники.

Усі локації та дійові особи деперсоніфіковані з метою збереження персональних даних та конфіденційності.

Микола Коробенков, 40 років

NREMT Certified EMT-В, інструктор Patriot Defence, координатор курсу Basic First Aid and CPR Combo

Шкребе всередині, що серед наших медиків є люди, які готові працювати адекватно, але це явно не більшість. Ці люди у своїх колективах як вигнанці, затравлені. Про що б ми не розмовляли, воно однаково приходило до медреформи. Був лікар, який колегам розповідав геть про все на світі, зокрема і про своє скептичне ставлення до реформи, його уважно слухали, у більшості підтримували. Але там був чоловік, навіть не знаю він фельдшер чи лікар, він сидів окремо і просто мовчав. Пізніше того ж дня ми з ним перетнулися в курилці, він сказав: «Вони скаржаться, що обладнання мало, навчилися б користуватися тим, що мають». Чувак тверезі думки говорить, а там мовчав. Потім бачив як він збирався додому, у нього був такий тактичний рюкзачок, тактична сумка, і там і там був приторочений CAT. Я розумію, що людина «трошки хвора» на pre-hospital care, і те, що йому ніколи ніхто не дасть, він купив собі сам. Можливо, він був в АТО, може якийсь інший досвід був. Люди, які пройшли певні речі, змінюються. Вони такими як були не будуть. Але в нього немає сил конфліктувати в колективах, обстоювати там потребу змін. Він тихенько, як може, робить свою роботу. Переконувати всіх впертих довкола себе він не здатен.


У нас кульгає medical education. Травматичний шок, больовий шок, епінефрин прямо в серце, нести тільки головою вперед, і море різної дурні. От щодо головою вперед — купа пунктів чому це халепа. У деяких місцях мені медики казали: “Та ми знаємо як правильно, але нам сперечатись із родичами чи пацієнтами важко, люди у своїх забобонах настільки сильні…” А хто коли почне першим? У всіх є можливість сперечатися, щось міняти.


Якщо тебе натренувати битись із тигром, але ти все життя полюєш на мишей, то потім коли таки доводиться проти тигра битись, з’ясовується, що твої знання витіснені практикою. Голова — це такий пристрій, який може втримати тільки певну кількість інформації, мозок має межі. Непрофільні виклики погано впливають на підготовку медиків, критичні проблеми не вирішуються, бо голови забиті всякими психологіями роботи з бабцями. Усі знання, колись вивчені та натреновані, просто витісняються кількістю й об’ємом непрофільної метушні. Диспетчер може відмовити, але його потім покарають. Саме так ми отримуємо крутих спеціалістів по роботі з бабцями в системі екстреної медичної допомоги.


У 2018 році на ЕКГ досі переважно використовують радянського зразку металеві присоски, вони погано кріпляться, особливо на волохаті груди. Працівник швидкої на виклику при знятті ЕКГ вимушено перетворюється на багаторукого Шиву. Подекуди бригади самі себе забезпечують силіконовими наліпками, пояснюють це зручністю роботи при реанімації. Але цей фактор «самозабезпечення» насправді не сприяє любові до професії.


В Україні якщо гроші виділені на певний квартал року, але сталося так, що витратити не встигли, — у тебе їх заберуть. Тому ми купуємо машину й одразу купуємо якісь рендомні запчастини. А тоді, зазвичай, ламається щось інше, і все — нема грошей. Водій відповідальний за все медичне обладнання в машині: кисневий балон, дефібрилятор, які, у разі чого, разом із машиною застряють на ремонті. Деякі машини швидкої, «реношки» й «пижики», приходили на пневмопідвісці, там багато всяких клапанів і трубочок, які треба обслуговувати. І яке приймається рішення? Правильно! Зробити так, щоби можна було ремонтувати кувалдою: пневмопідвіс прибрали, поставили звичайні ресори. Вони жалкують, що в нас війна з Росією, інакше купували б «Газелі», вони ж ремонтуються кувалдою. Ідеальна машина.


На одній зі станцій нам влаштовували показовий тренінг, щоби ми подивились як «більш досвідчений» персонал інструктує молодших, але по факту — невірно. Якщо ти наполягаєш на тому, що на спіналці треба спочатку фіксувати голову, а не тіло, — чувак, ти не в курсі теми. Якщо подушку ти фіксуєш не в упор до плеча, ти не розумієш для чого ця подушка. Коли одягаєш комірець, а він не того розміру, — ти дупля не ріжеш для чого він. Ти спочатку маєш знати для чого, а потім як.


Лікар ЕМД, який не застрягає в минулому, проходив тренінг у литовських парамедиків Ритіса Малаускаса та Томаса Гурскаса. Він із захопленням розповідав про алгоритми дій, що дозволяють зберегти час. Каже: «В інституті нас такого не вчили. Знання ніби ті ж, а підхід зовсім інший. Я лікар із добрячим досвідом, але й мені було чого повчитись».


Якість роботи ніколи не залежить від рівня зарплати. Твоя якість залежить від вмінь, бажання, обладнання, яке в тебе є. Але не від розміру твоєї платні. Від зарплати залежить звільняєшся ти чи ні. Більше нічого.


Моя мама була терапевтом у маленькій сільській лікарні на 40 ліжок. Було так, що півроку не було зарплати, а потім лікарню взагалі закрили. Так от коли зникла зарплата, то якість роботи моєї мами не зменшилась, вона просто почала возити кріп на базар і носити пиріжки до поїздів. Потяги зупинялися двічі на день на нашій станції, усі із села бігли туди. Мама не плакалась, що в неї два диплома, а вона вимушена торгувати кропом. Вона знала, що в неї двоє дітей, яких треба годувати, вона просто пішла туди, де платять гроші. Ми 6 км від станції жили й мама ніколи не вміла користуватися велосипедом, усе життя ті 6 км на роботу ходила пішки, спочатку в лікарню, потім — до потягів продавати пиріжки.


Проект дослідження роботи системи ЕМД передбачає невтручання, виключно спостереження. У пацієнта з вторинною зупинкою серця, аналізуючи ЕКГ, було 90 % ймовірності його перезапустити. А там усе, що можна було зробити раком, було зроблено раком і маємо летальний випадок. Я навіть не хочу перелічувати всі ті помилки, мені важко. Весь час, що я там був, я сам із собою сперечався  втручатися чи не втручатись, бо це був повний п*здець. Завданням тої бригади було врятувати конкретного одного пацієнта, але завданням нашого дослідження, як і медицини загалом, є порятунок якомога більшої кількості людей. Тільки так я бодай трошки намагався себе заспокоювати, що тим сумним прикладом ми згодом врятуємо більше життів.


Додаткові вмілі руки ніколи не бувають зайвими. Одна з бригад, а задіяний був навіть водій, почала допомагати пацієнту з асистолією: запустили серце, довезли до лікарні, передали в реанімаційне відділення та продовжували роботу там, бо на чергуванні був один лікар. Могли спакуватись і поїхати геть, але вони фактично поєднали догоспітальний та госпітальний етапи. Якщо людина хоче працювати на результат, то така робота, насправді, не потребує жодних заяв, наказів чи бюрократичних процедур.


Через те, що я безпосередньо чи дотично беру участь у процесах, мені легше все сприймати, бо бачу маленькі крочки, навіть якщо їх поки замало. Якщо сидіти осторонь і просто чекати змін — можна не дочекатися, тоді всі навкруги щось тобі винні, а все довкола зрада. Я бачу аналогію з Майданом: психологи констатують, що кількість сильно психологічно травмованих людей серед тих, хто не був безпосередньо задіяний, значно більша. Якщо ти був на відстані й не міг нічого робити, то тебе плющить сильніше. Коли ти задіяний, зосереджений, ти щось робиш — значно менше часу та простору для деструктивних переживань. Дія — це завжди краще, ніж відсутність дій.


На місцях є люди, які щось хочуть і намагаються робити. Але система загалом їхнім прагненням не сприяє. Деякі рішення мають прийматися тихенько знизу, а потім згори не каратися, а розбиратися. Якщо рішення мало ґрунтові причини, то іншим рекомендувати, а якщо виявилося не обґрунтованим, робити зауваження, але не карати. Вони мають мати право на помилку. Через те, що ми живемо в епоху реформ та змін, багато чого, можливо, доведеться вручну робити. Поки суспільство багато в чому виїжджає на існуванні волонтерських організацій, але цей досвід має імплементуватися. У нас поки нема швидких рішень, а ініціативні люди часто обмежені загальною байдужістю, чи якимись сраними інструкціями, або й тим і тим разом.


Якщо брати шкалу адекватності в медицині, то кореляції між віком старий-нестарий немає. Тут треба проводити тест на здатність навчатися, приймати нові правила гри та стандарти. Я постійно сперечаюся й намагаюся переконувати фельдшерів ломитися першими в чергу перепідготовки на парамедиків, поки будуть навчати іноземні інструктори. Або ти очолюєш цю хвилю й отримуєш додаткову кваліфікацію парамедика, або ти залишишся лише фельдшером на все життя.

 

Оцінка ЕМД була проведена МОЗ України за технічної допомоги від ВООЗ за підтримки уряду Японії з метою сприяння загального охоплення охороною здоров'я та проекту Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва "Політичний діалог для кращого управління в сфері охорони здоров'я".

«Non nobis solum

nati sumus»

політика конфіденційності

Читай далі