Диктатори vs народ. Юридична сотня | Захист Патріотів

Фото: Петро Задорожний/LUFA

Диктатори vs народ. Юридична сотня

Пригадайте себе, коли ви були на Майдані. Вам приходило повідомлення «Ви зареєстровані як учасник масових заворушень»? Ви маєте пам’ятати, бо точно тоді злякалися.

Злякалися, що боротьба за свободу може обернутися вам неволею. Протягом Революції Гідності мітингувальників арештовували та судили десятками лиш за те, що вони заявили про свою позицію та почали діяти. Під суди приходили сотні людей із вимогою звільнити заручників.

 

Марлева пов’язка ≠ бронежилет

Для Андрія Котляра Революція розпочалася в той самий вечір, коли Віктор Янукович не підписав угоду про асоціацію. Він дізнався, що на Майдані Незалежності збираються люди та вирішив приєднатися. У ніч з 10 на 11 грудня, коли спецрозділи «Беркут» почали штурм барикад, Андрій знімав до ранку. Він — режисер-оператор.

«Ми йшли з хлопцями о 7 ранку пішки до Контрактової площі й це був супер катарсис за весь час Майдану. Ми йшли вниз по вулиці Сагайдачного, а люди — нам на зустріч із теплими речами. Це було так сильно. Я тоді вперше за весь Майдан відчув, що це незворотний процес».

Юридична сотня
Андрій Котляр. Фото зі сторінки Андрія у Facebook

Андрія затримали після першої ночі протистоянь на вулиці Грушевського, вранці 20 січня. Вони з друзями поверталися додому о 4 годині пішки, бо не вдалося викликати таксі.

«На Воздвиженці ми побачили рух 7–8 машин, які проїхали повз нас і роз’їхалися в різні боки. Ми пішли на Вали, і все відбулося, як в американських фільмах: “Стояти! Руки за голову! Лежати!”. Когось одразу пов’язали, а я ще трошки пробіг, і далі мене наздогнали, запакували й повезли у відділок».

Йому висунули звинувачення за статтею 294 Кримінального Кодексу України, частина друга: організація масових заворушень — найпоширеніша стаття під час Революції Гідності. Хвиля її використання надійшла після прийняття «диктаторських законів» 16 січня.

Участь у мітингах у будь-яких елементах одягу, які ускладнювали ідентифікацію особи, була заборонена. Тобто, шоломи та маски громадяни України не мали права носити із 22 січня 2014 року — саме тоді закон набрав чинності.

До переліку заборон також входили екстремістська діяльність, рух більше п’яти автомобілів у колоні, групові протести та допомога в їхній організації, встановлення наметів, непослух СБУ та багато іншого. Відповідно, закон порушував кожен учасник протистоянь на Майдані.

Юридична сотня
Андрій знімає на Майдані. Фото зі сторінки Андрія у Facebook

«Ввечері нам вручили повідомлення про підозру — організація масових заворушень, пошкодження техніки ГУ МВС України, нанесення тяжких тілесних ушкоджень співробітникам. Звісно, там пристойний суповий набір був. Понаписували, що ми маємо бронежилети, насправді в нас були марлеві пов’язки. В одного з моїх друзів знайшли мультитул — записали, що ніж».

Адвокатом у Андрія спершу був Дмитро Гадомський, проте щойно кількість заарештованих зросла, частину справ перейняв Дмитро Богдан. Обидва юристи працювали безкоштовно попри те, що займатися кримінальними справами майданівців було небезпечно.

Засідання проходило в Оболонському суді. Туди приїхали батьки, друзі, колеги, викладачі з університету. Кілька товаришів Андрія вже вислухали звинувачення в Дніпровському суді: їх відправили в Лук’янівське СІЗО. Та засідання, де судили Андрія, було першим, коли всіх відпустили під домашній арешт.

«Я чув за ці 5 років купу версій, чому так сталося. Перша: СІЗО з правом застави. Порошенко нібито був готовий давати гроші, щоби всіх нас забрати звідти наступного дня. Друга: дипломатичні кола почали тиснути на голову суду. Коли нас уже мали везти в гуртожиток під домашній арешт, якийсь мент у балаклаві зайшов і сказав: “Ви всі маєте дякувати голові суду Мамонтовій”».

Поки Андрій сидів під домашнім арештом, він приєднався до об’єднання кінематографістів Вавилон’13. Одразу ж після закінчення терміну домашнього арешту Андрій пішов знімати Революцію. Його перша зйомка припала на 18 лютого: тоді вже почалися розстріли. Наступного дня на нього чекало судове засідання щодо амністії.

 

Хто твій командир?

Іван Кізюк — член ГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес». Для нього Революція Гідності розпочалася 22 листопада, коли в межах кампанії «Євронаступ» вони привезли під Верховну Раду мільйон підписів українців за проєвропейський курс розвитку країни.

Юридична сотня
Іван Кізюк. Фото зі сторінки Івана у Facebook

«Романтичний етап Майдану з концертами ОЕ, ліхтариками та селфі під сценою довелося пропустити — було багато роботи. Повернувся в Київ у другій половині січня, коли ситуація загострилася до максимуму. У ролі ройового, зі щитом 14-тої сотні “Самооборони Майдану” довелося пройти барикади, протистояння на Грушевського, бруківку, “коктейлі”, водомети, пізніше арешт, суд по статті, покарання за яку від 12 до 15 років позбавлення волі».

25 січня Іван Кізюк був у центрі міста, коли його оточили силовики та попросили пройти з ними. Мовляв, є підстави для затримання. З нього зняли всі захисні елементи одягу, оглянули кишені.

«Мене завели в куток між будинками, наказали повернутись обличчям до стіни й почали бити. Нападники постійно змінювались — одні йшли, інші приходили, але їхня кількість залишалась у межах 4–5 людей. Казали, що мстять за своїх хлопців, яких я нібито підпалюю коктейлями Молотова».

Юридична сотня
Іван Кізюк (праворуч) на Майдані. Фото надане автору

Іван розповідає, що в нього постійно запитували чи не з Правого сектору він, на кого він працює та скільки йому платять. Упродовж доби його таємно перевозили з одного відділку в інший, а побратими ніяк не могли зрозуміти, де його шукати.

Слухання справи проходило наступного дня, 26 січня у Святошинському районному суді. Спершу засідання було закритим, потім активістів впустили в залу. Івана звинуватили в нападі на 100 людей та в тому, що зберігав при собі ножі й вогненебезпечні речовини. Суд, який відбувався із численними порушеннями, встановив Івану запобіжний захід — особисте зобов’язання.

Таким чином, він не міг виїжджати з Тернополя — місця реєстрації — без дозволу слідчого, прокурора або суду. Вдома Іван брав участь у місцевому Майдані. Він організовував патрулювання, підтримував правопорядок, шукав транспорт для поїздок у Київ, збирав теплі речі для майданівців.

Та незабаром його викликали до Києва, аби він дав додаткові свідчення. Після допиту вирушив на Майдан до 14-ої сотні «Вільні люди».

Юридична сотня
Іван Кізюк серед активістів Самооборони Майдану. Фото надане автору

«Саме в цей час сталося чергове загострення ситуації на Майдані, саме тоді відбулися сутички в Маріїнському парку, саме тоді силовики пішли в наступ. Саме тоді розстрілювали Небесну сотню. Вирішив, що додому в такий момент повертатися не буду. Ситуація була дуже напруженою».

 

Присутність та масовість

У період Майдану почали з’являтися групи спостереження. Вони здійснювали моніторинг судових процесів, спостерігали за дотриманням норм та правил і висвітлювали порушення. Нині ці організації продовжують функціонувати, оскільки судова реформа проведена неефективно, злочини влади на Майдані досі не розслідувані в повному обсязі, а винні не покарані.

На суди Андрія та Івана приходили активісти, журналісти та депутати. Андрій розповідає, що це також мало вплив на рішення суду. У випадку з Іваном, щойно активісти дізналися, що судове засідання розпочалося та де саме знаходиться заарештований, вони прибули туди — це поліпшило ситуацію. Увага суспільства до справи мала свої плоди.

Одна з активістів, котрі ходили на судові засідання, — Анна Андрашко. Вона переконана, що присутність людей, котрі водночас і спостерігають за роботою суддів, і підтримують заарештованого, таки впливала на вироки.

«Ми не можемо сказати, що суд прийме рішення відпустити заарештованих, якщо прийде певна кількість людей і цифра стане критичною. Різні організації говорили, що треба бути присутніми. Ми стояли з плакатами та спостерігали за перебігом подій у суді», — каже Анна.

Юридична сотня
Фото Радіо Свобода

Було кілька типів людей, які приходили в суд. Спостерігачі з громадських організацій фіксували порушення та передавали інформацію в міжнародні організації або омбудсмену. Інші ж приходили на засідання з плакатами, фотографіями засуджених. Вони поширювали інформацію про судове засідання. Треті — ті, котрі буквально виривали засудженого з рук міліції та перешкоджали вивезенню в СІЗО.

«Наприклад, закінчився суд, і людину вивозять на міліцейській машині в СІЗО. Багато хто ставав перед цією машиною, щоби заблокувати їй виїзд. Звісно, часто це були невдалі спроби. Але затриманий бачив, що його підтримують, а поліція й суди бачили, що люди вже не такі налякані».

Інколи активісти не могли визначитися, яку стратегію дій обрати. Одні вважали, що чемна поведінка в суді може допомогти засудженим. З ними були незгодні прибічники активної боротьби. Та погляди других навпаки не сприймали перші. Їх звинувачували в тому, що через такі дії засуджені можуть постраждати ще більше. У цих суперечках суспільство визначало способи боротьби та спротиву владі.

 

Залякати та зламати

«Сотні побитих, незаконно заарештованих, підданих тортурам, звинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справах учасників протесту мали би показати народові, що боротьба є даремною й що проти тоталітарної машини виступати не варто. На мою думку, саме на це розраховувала тодішня влада — залякати і зламати дух людей», — каже Іван.

Андрій п’ять років потому сміється з того, що їхню компанію друзів збиралися судити як терористичне угруповання. Та тоді ніхто не знав що буде й чи є шанс виграти справу в суді, який виконує вказівки влади.

Затримання та засудження учасників Революції за статтями, які набули чинності антиконституційним шляхом, за своєю природою були втіленням диктатури. У демократичній країні судова влада покликана захищати громадян держави, а не ізолювати тих, хто їй незручний. Революція Гідності поставила ще одне питання на порядок денний. Суспільство зреагувало на хвилю обвинувачень та арештів.

Недаремно наші прадіди казали: «Де народ, там і правда». А ще вони говорили: «Грім і народ не змусиш замовкнути».

Суспільна вимога справедливого суду є тим фактором, що не дає процесам спинитися. Судові засідання щодо злочинів на Майдані тривають. Сьогодні Україна бореться також за повернення додому політичних в’язнів та військовополонених.

«Non nobis solum

nati sumus»

політика конфіденційності

Читай далі