Максимальний репост. Інформаційна сотня | Інформаційна сотня

Ілюстрація: Алевтина Кахідзе для спрецпроекту Громадського "Справа Майдану"

Максимальний репост. Інформаційна сотня

ГО «Захист Патріотів» у співпраці з Могилянською школою журналістики та ГО Вавилон’13, підготували проект «Сотні». Розпочинаючи з 21 листопада й аж до 22 лютого — дня відставки Януковича — ми розповідатимемо історії з Майдану. Ще теплі, ще з запахом диму.

Мозок людини складається з мільйонів нейронів. Кожен із них містить інформацію та проторує власний шлях, яким рухається щодня. Нейрону не потрібно змінювати цей шлях — він зручний, усе передбачувано й безпечно. А будувати нову стежку боляче та важко. Особливо, якщо від цього залежить життя організму.

Подібно до нейронів діяла інформаційна сфера в Україні до Революції Гідності. Методи роботи залишились у спадок від СРСР та не надто змінювалися з моменту відновлення незалежності.

Революція відбулася не лише на вулицях, але й в інформаційному просторі. Традиційні ЗМІ не змогли миттєво переформатуватися, натомість з’явилися нові онлайн-медіа та зародилася громадянська журналістика. Події розвивалися швидко, а по той бік моніторів за ними пильно стежили. Соціальні мережі стали ключовим інструментом блискавичного поширення новин.

Euromaidan Press

Так само, як утворилася Самооборона, медична служба чи мережа волонтерів, з’явилась і прес-служба. Євромайдан Press, уже традиційно, формувався з волонтерів. Частина з них супроводжувала іноземних кореспондентів та розповідала про події з позиції протестувальників. Інші працювали на другому поверсі будинку Профспілок, наповнювали соцмережі.

Згодом почали перекладати статті про перебіг Революції. До ініціативи приєдналася Аля Шандра.

«Я знала англійську й подумала, що це гарний спосіб знайти свій шлях на Майдані. Тоді англомовні українські ЗМІ були дуже обмежені, був тільки Kyiv Post та Інтерфакс-Україна. Часом іноземні кореспонденти брали інформацію з російських ЗМІ, які мали англомовну версію і висвітлювали російську точку зору подій на Майдані. Щоби цьому протистояти, ми перекладали новини та самі писали про протести».

Інформаційна сотня
Аля Шандра. Фото зі сторінки Алі у Facebook

Типовий день Алі на Майдані починався з моніторингу медіа та відбору матеріалів на переклад. Уже перекладені тексти надсилали в чат у соцмережах, де їх редагували та публікували в блог Євромайдан Press. Далі Аля переходила до публікацій у соціальних мережах: відстежувала стріми, атаки на Майдані, отримувала фото та відео від волонтерів.

«У моменти, коли відбувалися атаки Беркуту, у мене був вибір — йти туди або писати про це. Хотілося туди. Але я казала собі, якщо про це не напишу, то про це не дізнаються. Тому я вибрала сидіти за компом і писати, за що іноді себе докоряю».

Згадуючи кількість репостів у соцмережах, Аля не шкодує про свій вибір. Євромайдан Press став одним із тих ресурсів, який у період Революції сприяв посиленню міжнародної підтримки України.

Кілька разів на день Аля виходила з Профспілок на Майдан, щоби відірватися від віртуального новинного світу та подивитися, що відбувається довкола. А також, щоби спостерігати за людьми Революції.

«Це були люди, які стояли не за хліб чи власний інтерес, а за зміни в Україні. Було багато оптимізму, рішучості, мужності, героїчності навіть. Це були люди, які справді віднаходили свою гідність. На Майдані було враження, що ми знайшли омріяну Україну. Мене вражало, що коли намагалися вжити силу проти Майдану — він розростався. Почуття несправедливості підбурювало народний гнів, і на місце одного приходили сотні».

Вавилон’13

Революцію висвітлювали переважно поверхнево, акцентуючи увагу на жертвах, проблемах та поганих новинах. Щоби показати той Майдан, якому не знаходилося місця в телевізійних сюжетах, до інформаційної боротьби доєдналися кінематографісти.

Володимир Тихий — режисер. На Майдан приходив разом із друзями та колегами.

«Уранці 30 листопада ми зустрілися на Михайлівській (площі — ред.) і зрозуміли, що ходити в ролі звичайних протестуючих — замало. Денис Воронцов (режисер — ред.) запропонував знімати те, що відбувалося. Нас було 7 чи 8 людей, ми заїхали на студію Довженка, взяли техніку, якої бракувало, повернулися на Майдан і зробили цикл бліц-інтерв’ю. За ніч це все змонтували і зранку виклали наш перший фільм. Наступного дня нас уже було 20».

Інформаційна сотня
Володимир Тихий. Фото зі сторінки Володимира у Facebook

Володимир звернувся до Національної спілки кінематографістів України, і та виділила невелике приміщення. Поруч були кафе та ресторан «Вавилон» — на честь фільму Івана Миколайчука — команда користувалася їхнім інтернетом. Власне, назва організації виникла завдяки влучному паролю до WI-FI — «Babylon13».

Об’єднання стрімко розвивалося. Незабаром у їхньому розпорядженні було вже 5 камер. З кожним днем розросталася й команда: крім кінематографістів, з’явилися волонтери-студенти, які допомагали поширювати контент.

«Ми назнімали певну кількість матеріалу, потім кілька днів монтували, шукали форму подачі. Розвиток ідеї “Вавилону’13” був синхронним із розвитком ідеї в центрі Києва. Ми ставали більш рішучими у своїх діях. Одразу поставили собі мету, що не буде особистих амбіцій. Це буде серія фільмів, у яких не буде титрів та авторства. Ми розуміли, що коли почнеться вирішення хто кому режисер, це дуже ускладнить процес».

Головне завдання, яке поставили перед собою вавилонівці — культурно-інформаційне просвітництво. Вони влаштовували кінопокази на Майдані — у КМДА та Українському домі. Володимир спілкувався з редакторами телеканалів та намагався розповсюджувати фільми на ширшу аудиторію.

«Коли ти знаходишся у вирі подій, це так чи інакше впливає на тебе, формує особистість. Момент художньої рефлексії в людини просто не відбувається. Саме такі короткі фільми позановинного формату, які показують побут Майдану, обличчя людей, дають змогу по-іншому дивитися на процеси. Відбувалася візуалізація ідеї не так словами, як відчуттям цих моментів».

Команда «Вавилону’13» розуміла, що розповідати про Майдан лише українцям — недостатньо, тож із першого фільму почали працювати над англійськими субтитрами.

Кадри з іншого боку барикад стали додатковим завданням. Потрапити на сторону Антимайдану було важко та не завжди безпечно, але у Володимира було достатньо контактів, які зробили цю місію можливою.

«У Вавилону є унікальні записи служб МВС. Вони дали нам відеоматеріали, але, на жаль, не всі. Ми йшли на різні хитрощі, говорили з кореспондентами деяких незалежних російських ЗМІ, щоби пролізти в те коло познімати. Не реалізували це так, як би хотілося, але це було й непростим завданням».

Митці «Вавилону’13» увесь час знаходилися в епіцентрі подій. Режисер Юрій Грузінов був поранений під час штурму на вул. Грушевського, але йому вдалося зняти на камеру перші смерті Майдану.

Революція відкрила нові горизонти — уже не потрібно було вигадувати сюжети для фільмів, вони народжувалися щодня, як і сотні героїв-прототипів майбутніх історій.

«Для мене було потужною проблемою, що я можу тільки знімати казки, якщо хочу, щоби були більш-менш оптимістичні фінали. Я апріорі розумів, що нічого хорошого в цій країні не буде — брехня, трусість, лицемірство є законами існування тут. Але те, що відбулося, показало, що є чесні, сильні, незламні люди, які можуть покласти життя за ідею і справді досягти перемоги. Це набуло сенсу. Це вже не якісь міфічні герої», — говорить Володимир.



ІТ Sector Харків

Паралельно з подіями в серці Києва, чи не в кожному регіоні розгорталися локальні протести. Віктор Пічугін навчався на юриста та працював копірайтером в IT-компаніях. Коли в Харкові розпочалася Революція, разом з іншими протестувальниками створили «ІТ Sector Харків», завданням якого були комунікації місцевого Майдану. Працювали в соціальних мережах. У команді стабільно було від 15 до 30 людей, проте в найгарячіші моменти долучалися понад 50 волонтерів. Через постійні погрози та регулярні напади активісти намагалися зберігати анонімність. Щодня вони виходили на площу Шевченка та робили прямі включення.

Інформаційна сотня
Віктор Пічугін. Фото зі сторінки Віктора у Facebook

«У якийсь момент ми зрозуміли, що в Харкові багато проросійських протестуючих і традиційні ЗМІ бояться, що їх поб’ють чи потрощать обладнання. Ми почали писати про те, що відбувається в місті. За кілька днів ЗМІ почали брати інформацію про події в Харкові саме з нашого Twitter-акаунту».

До моменту коли проросійські сили почали захоплювати адміністративні будівлі, більшість харків’ян не думали: в Україні вони хочуть жити, чи в Росії. Віктор пригадує, що коли йшов стрімити, одягався як гопнік, аби зливатися з натовпом.

«Я тоді стояв на центральній площі свого міста, звик, що вона українська. Мені стало страшно, коли побачив тих людей. Вони виглядали як орки. Вони трощили все, зривали українську символіку з будівель, били всіх, хто був проти їхніх ідей. Це був найстрашніший стрім харківського Майдану і, мабуть, усієї подальшої моєї кар’єри журналіста».

Тоді Віктор зрозумів, що за кілька днів усі ці люди можуть стати владою, а він хоче жити в Харкові, який є частиною України.

Інформаційна сотня
Захоплення Харківської міської ради. Фото: Леонід Логвиненко

Самі харків’яни вважають, що їхня Революція завершилася не в день втечі Януковича, а у квітні, коли вдалося зупинити «русскую вєсну» і не сталося ще однієї самопроголошеної республіки.
 

Життя після Майдану

Продовжувати свою діяльність після Революції «Євромайдан Press», «ІТ Sector» та «Вавилон’13» не планували. Проте розпочалася війна, яку в Україні теж ніхто не планував, і вона диктувала свої умови.

«ІТ Sector» став платформою для кількох харківських ЗМІ. Частина учасників створили «СтудМедіа», яке працює вже понад три роки. Віктор став одним із засновників «Громадське. Харків», де зараз є головним редактором.

«Якщо у 2013 році я працював на роботах виключно через гроші, то зараз беруся за проекти, які мені насамперед цікаві. За цей час я навчився більше, ніж за попередні роки життя».

Аля Шандра продовжила працювати в «Євромайдан Press», який трансформувався в громадську організацію, що охоплює три напрямки: висвітлює війну, реформи та розказує світу про Україну.

«Ми одна з тих ініціатив Майдану, яка змогла інституціоналізуватися. У нас є журналісти, ми публікуємо оригінальні матеріали. Прийшло розуміння, що треба розмовляти з аудиторією, не можна просто перекладати новини. Потрібно розповідати чому події важливі й говорити мовою читачів. У суспільстві багато проблем і ми їх не виправимо за ніч. Треба планувати, як ми хочемо це зробити».

Весною 2014 року сотні майданівців створили перші добровольчі батальйони. Оператори «Вавилону’13» поїхали знімати, режисери продовжували монтувати фільми.

«Зараз YouTube каналу, який видає один фільм на тиждень, немає. Це було би шоу заради шоу, якщо чесно. Якщо робити, то актуальний, якісний контент, як це відбувалося у 2014–15 роках. Можливо, ця ситуація скоро зміниться, бо ми бачимо, що проблеми й конфлікти в суспільстві ще не вирішені».

Невдовзі після Революції словосполучення «максимальний репост» стало мемом, проте саме в той час швидке та масове поширення інформації в соцмережах допомагало зібрати людей, необхідні речі та ліки, попередити про небезпеку. «Максимальний репост» транслював те, що відбувалося в Києві й регіонах та яку ціну Україна заплатила за свободу та гідність.

«Ми не знаємо що було б, якби люди не вийшли проти режиму й не стали під кулі. Але знаємо, що інакше українці зробити не могли. Був якийсь поштовх проти несправедливості та на захист власної гідності. Там справді велася війна за нашу гідність і державу. Люди поклали своє життя за Україну й дали нам шанс на зміни. Не хочеться їх підвести», — говорить Аля Шандра.

Володимир Тихий переконаний, Революція Гідності не могла перемогти без Небесної сотні.

«Вони всі потрапили у Вальгаллу. Вони зробили те, що мусили — перемогли. Це не жертва. Це — шлях воїна. Те, що відбулося, дало нам можливості. Їхній крок дозволив нам зупинити Росію на кордоні».

Боротьба триває не лише на Сході, але й на інформаційному фронті. Продуковані та щедро фінансовані російською пропагандою тези про громадянську війну, численні коментарі ботів заполонили не тільки українські медіа-ресурси, але і провідні світові видання. ЗМІ, зароджені на Майдані, продовжують відбивати атаки фейків та зміцнюють інформаційний простір України.

«Non nobis solum

nati sumus»

політика конфіденційності

Читай далі

Харткор