Найтемніша ніч — перед світанком. Медична сотня | Захист Патріотів

Фото зі сторінки Дмитра Буреніна у Facebook

Найтемніша ніч — перед світанком. Медична сотня

ГО «Захист Патріотів» у співпраці з Могилянською школою журналістики та ГО Вавилон’13, підготували проект «Сотні». Розпочинаючи з 21 листопада й аж до 22 лютого — дня відставки Януковича — ми розповідатимемо історії з Майдану. Ще теплі, ще з запахом диму.

Організм людини — складна й самодостатня система. Він миттєво реагує на небезпеку та бореться з усіма загрозами. Якщо отримує пошкодження — самовідновлюється.

Майдан теж був організмом, і в найзапекліші дні протистоянь він втратив багато крові. Медики стали його імунітетом. Вони зробили все, аби ця крововтрата була мінімальною.

Організація

У Будинку Профспілок розташовувалася одна з медичних служб Майдану. Інша була в КМДА. Ще одна — у Михайлівському Золотоверхому соборі. Власне, там вона з’явилася першою: вранці 30 листопада люди привозили туди ліки, і там уперше організували медичний пункт.

Після чергового штурму Майдану в черговій зайнятій мітингувальниками будівлі облаштовували кухню та медпункт. Головними вважалися ті, що в КМДА та Будинку Профспілок — там була зосереджена основна частина «інфраструктури» медичної сотні. У Жовтневому палаці, у Національній парламентській бібліотеці та чи не в кожному приміщенні, яке відчиняло двері майданівцям, був шпиталь.

Вони кілька разів стукали у двері бібліотеки та просили воду або сходити до вбиральні. Перші два рази директорка видала все необхідне, а на третій раз — впустила всередину.

«Під час протистоянь на Грушевського ми стояли біля парламентської бібліотеки. Ми фактично не допомагали майданівцям, треба було просто дуже швидко дотягнути їх до швидких. Ми не бачили сенсу залишати їх у майданівських шпиталях», — каже Стас Гаєвський, один із медиків загонів швидкого реагування Червоного Хреста.

Медична сотня
Станіслав Гаєвський, фото зі сторінки Станіслава у Facebook

Партизанщина набирала обертів із кожною новою жертвою. З’являлися підпільні лікарні з медичним обладнанням.

На Майдан звозили ліки в неймовірній кількості. Для зберігання довелося привезти холодильники та виділили окремі приміщення. Подібних протистоянь за часів незалежної України ще не було. Кожен відчував потребу допомогти. Коли б’ють свого, стояти осторонь неможливо.

Майданівський організм спрацював злагоджено та ефективно: медикаментів заготували більше, аніж потребувала Революція. Пізніше частину ліків, що залишилася, розвозили в різні лікарні, інтернати та на фронт.

Червоний Хрест не розкладав спеціального намету на Майдані, не займав приміщення в адмінбудівлі. Медики базувалися в комітеті Червоного Хреста на вулиці Пушкінській. Якщо були штурми, вони швидко реагували та бігли на Майдан. У період затишшя — підліковували мітингувальників.

Медична сотня
Загін швидкого реагування Червоного Хреста. Фото зі сторінки Стаса у Facebook

«Під час затишшя були якісь такі побутові травми. Потім, коли було напруження, коли вже було Грушевського (протистояння на вул. Грушевського — прим. ред.), то від нервування в людей були психічні розлади, епілепсія. Багато хто втрачав свідомість, хтось обпікався на кухні», — розповідає Стас.

До Революції Гідності туристична організація «Клуб Компас», членом якої був Стас, співпрацювала з Червоним Хрестом та допомагала розгортати табори для біженців. У формі медика він вийшов на Майдан зі своїми колегами наступного дня після побиття студентів. Мовляв, прийде багато людей, державні служби можуть не впоратися.

Уже за тиждень до Червоного Хреста приєдналася громадська організація «MotoHelp». Це волонтерсько-рятувальна організація, яка допомагає водіям двоколісних видів транспорту, що потрапили в ДТП. Парашутисти та альпіністи, які вміють надавати першу медичну допомогу, також були на Майдані із самого початку. Дмитро Буренін — засновник «MotoHelp» — розповідає про моральну готовність своєї команди до таких екстремальних подій.

«Все ж таки, у порівнянні з ДТП, з погляду рятувальної психології, Майдан був більш травматичною подією, ніж аварії. Але в плані травмованих людей, що вони кричать, що їм боляче, що кров тече і виживуть не всі, у цьому плані в нас закалка є, бо на нашій пам’яті багато історій як про тих, кого вдалося врятувати, так і про тих, кого — ні. Хлопці були морально стійкими».

Медична сотня
Дмитро Буренін, фото зі сторінки Дмитра у Facebook

Дмитро вирішив йти на Майдан саме як медик, хоча міг би стояти й на барикадах: каже, що відповідні навички в нього є.

«Якщо ти числишся в складі Червоного Хреста, то голову тобі знесуть як і всім, але тебе потім ця організація буде рятувати. Я поговорив із Тарасом Логгіновим (командир першого загону Червоного Хреста — прим. ред.). Він мені, відверто кажучи, сподобався, і ми йому теж. Він каже: "Добре, приєднуйтесь". Ми увійшли як окремий загін швидкого реагування Червоного Хреста, працювали суто МотоХелпівською командою».

Потайки від керівництва лікарі та студенти медичних університетів чергували на Майдані. Багатьом погрожували звільненням або виключенням — влада чинила тиск на всі державні установи. Частина лікарів брали вихідні за власний рахунок, йшли у відпустку, або навіть звільнялися. Втім, якщо вони були не на Майдані, то в лікарнях не видавали поранених мітингувальників правоохоронцям. На тлі свавілля міліції ці лікарі справді ризикували.

Ризикував будь-хто, хто мав зв’язок із Майданом.

Побут

У кожній команді Червоного Хреста було кілька лікарів за освітою. З ними волонтери вдосконалювали свої навички надання першої медичної допомоги. Окрім того, вони відпрацьовували різні ситуації, які могли статися. Наприклад, поранена людина може не контролювати себе, а тому з нею складніше працювати.

Медичні структури взаємодіяли між собою. Та не всі волонтери мали медичну освіту. Більшість із них мали базові знання того, як надавати першу медичну допомогу та швидко реагували.

«Один для одного проводили тренінги: розбиралися, яка в нас поведінка, як у нас група розподілялася на команди. У нас була абсолютно чітка організація, були командири, зами, радіозв’язок. Коли було затишшя, ми відпрацьовували та проговорювали різні ситуації. Наприклад, що робити, коли губишся, коли сильний натовп, як розчищати дорогу для швидкої, як комплектувати аптечки. У нас була нормальна підготовка буквально з першого вечора», — розповідає Стас.

Медична сотня
Фото зі сторінки Дмитра у Facebook

«МotoHelp» не працює з медикаментами, у них є свої інструменти допомоги. Ще за два роки до Революції «МotoHelp» користувалися IFAK (individual first aid-kit — прим. ред.) — аптечка НАТОвського стандарту. У них є свій зв’язок: вишка та радіостанція. До початку Революції сформувалася й команда.

У перервах між штурмами на чергування виходили по двоє-троє рятувальників. Йшли з медичним рюкзаком або аптечкою та «патрулювали» Майдан. Міряли тиск, температуру, цікавилися як самопочуття та відправляли в медпункти або до лікарні, якщо помічали щось серйозне. Як каже Дмитро, «нічого цікавого».

Під час штурму йде швидка мобілізація. Червоний Хрест збирається на Пушкінській. Тарас Логгінов оперативно розподіляє ресурси — у якій частині Майдану або за межами нього працюють медики. При важкому пораненні потрібно везти людину в лікарню, бо на Майдані могли зробити лиш незначні медичні маніпуляції.

У готелі «Україна» на першому поверсі поставили столи, аби терміново допомагати пораненим на вулиці Інститутській. Стас тоді чергував саме там.

«Там був прикольний дядько — військовий хірург, який узяв організацію лікарів на себе. Усі розподілилися на групи, які реально могли щось зробити. Пам’ятаю, у хлопця була кровотеча з голови. Куля потрапила в голову, ми чимось притиснули рану. Йти було нікуди, тому ми принесли його в «Україну». Радше стабілізували стан, аніж зробили операцію. Ми донесли його до швидкої ще живим, доїхав до лікарні він живим, а в лікарні помер».

Медична сотня
Фото AFP

Медики робили все, що могло врятувати людині життя. Кожен мав свою ділянку та свою роль. Стас розповідає, що кілька груп завжди працювали поза Майданом. Оскільки Червоний Хрест за своєю ідеологією допомагає всім, то вони могли знаходитися і в оточенні беркутівців: бачили що відбувається й що планується. Таким чином з’являлися канали зв’язку — свого роду інсайдери.

Про дні розстрілів Стас та Дмитро розповідають однакові речі. Багато поранених, багато загиблих. Стас був тоді на Майдані із самого ранку: він застав початок зачистки.

«Весь урядовий квартал зачистили, але по всьому кварталу лежали поранені люди. Серед них були й загиблі. Ти йдеш і лежать люди, заходиш у двір (я дуже добре вивчив ті двори, там майже всюди можна пройти), і там була купа людей. Пам’ятаю, як туди забігали кілька силовиків — вони були без форми — вихоплювали всіх, хто чоловічої статі і трошки старший. Неважливо, які поранення. У тому районі була лише одна швидка: бабуся не справлялася з потоком поранених».

Коли горів Будинок Профспілок, Дмитро був там. Під ранок ефективність роботи медиків падала, бо закінчувалися інструменти, сили, а поранених ставало все більше. Процедура дій була така: якщо можеш надати допомогу на місці — надавай. Якщо в людини складне поранення — відправляй її до лікарні. Багато хто не хотів залишати територію Майдану, бо боявся, що в лікарні його зустріне міліція. Таких несли до майданівського шпиталю, проте це не заохочувалося самими медиками.

«Я навіть не знаю, скільки людей ми звідти витягли. Там ти рахунок не зведеш. З Профспілок ловили хлопців, які стрибали, натягували тенти й кілька наших допомагали їх тримати. Кілька людей я виводив. Зі складних був один постраждалий із черепно-мозковою травмою — йому зблизька поцілили з дробовика».

Медична сотня
Фото зі сторінки Дмитра у Facebook

У мережі є багато відео, де медики йдуть Маріїнським парком, а там лежать люди. Перед тим у парку побували тітушки зі зброєю та сокирами. Медики ховали майданівців у під’їздах і дворах. Люди вилазили на кондиціонери та дахи. Після нашестя тітушок Стас йшов зі своїми колегами та лише тіпав за плече мітингувальників, що лежали в парку, і питав чи живі. Усіх, і поранених, і загиблих, забирали в Будинок Офіцерів. Згодом туди підійшли лікарі та піднесли ліки.

Власне, коли Стасу потрібно було принести ліки, він повернувся на Майдан та був вимушений проходити через кордон беркутів. Червоний Хрест міг робити це безпечно.

«В Будинку Офіцерів не було нормальних медикаментів, і мені треба було з колегою перейти від Майдану, де було багато речей, повз кордони міліції й офіс Януковича. Пам’ятаю, біля офісу Януковича на Липській всюди був Беркут. Ми виходимо, йдемо вдвох із сумкою, і там усе подвір’я в Беркуті. На нас так дивилися! Ми привіталися й почали їх обходити. Донесли ліки».

У бібліотеці підлога вкладена білим мармуром. На час Революції він весь почорнів від натоптаного снігу та бруду: його не встигали мити. Лікарі та волонтери працювали цілодобово.

Небезпека

У Червоного Хреста є спеціальна форма червоного кольору зі світловідбиваючими елементами та біла каска. Медики цієї організації захищені законом: напад на нього тягне за собою кримінальну відповідальність. Дмитро каже, що лише Російська Федерація ігнорує заборону стріляти в них.

«MotoHelp» спеціальної форми не мав. Їм видали «слинявчики» — біле простирадло з червоним хрестом спереду та ззаду. Маркування було обов’язковим.

«Плюс Червоного Хреста в тому, що вони обов’язково забезпечували протигазом. Це дуже рятувало, оскільки протигаз вирішував багато питань. Шини — то таке, а от коли 18 лютого палили БТРи, привезли новий газ — різниця була дуже відчутною. Ми просто не дуже полюбляли одягати протигази. Бігати в ньому і виносити постраждалих важко. Але після першої міни з газом ти розумів, що треба відступити, вдягнути протигаз та повернутися в стрій».

У мережі вірусним стало відео з вулиці Інститутської — тепер Алеї Героїв Небесної Сотні. Снайпери обстрілювали вулицю, і найбільше майданівців полягло саме там. У Червоному Хресті був один поранений. Снайпер цілився в нього. Постріл був невипадковим.

«Якось так, куля-дура вгадала. Йому сильно пощастило, бо підстрелили в момент вставання, коли грузили померлого і хлопчик отримав поранення в стегно. (…) Снайпер чітко бачив, у кого стріляв і як стріляв — людей поруч не було, ніякої массовки. Стріляли суто в медиків. І беркута по нам по повній стріляли».

Медична сотня
Фото Олександр Щербаков

На війні підстрелити медика чи зв’язківця — це «свята справа», адже це не просто солдат, а солдат, який має певні знання й навички. Це спеціаліст, який, з погляду стратегічної складової, є більш цінним. Якщо на полі бою стає на одного медика менше — менше людей будуть врятовані. Міжнародне право категорично забороняє стріляти в лікарів.

Революція Гідності — не війна. Хоча б тому, що беркутівці не дотримувалися законів та звичаїв війни і стріляли в беззбройних та медиків. І тому, що на війні людина знає, що в неї можуть стріляти, і має зброю, аби дати відсіч.

Загиблі

Україна ще не стикалася із масовими насильницькими смертями в мирний час. Майдан мусив сам вибудовувати алгоритм дій: що робити з загиблими, як документувати та відвозити в морг. Для того, аби забрати тіло в морг, потрібно, щоби міліція засвідчила факт смерті. Запрошувати тих, хто стріляли в майданівців, було б щонайменше дивно.

Проте й залишати загиблих у приміщенні не можна було. Стас був одним із тих, хто займався цим у готелі «Україна».

«Там їх було доволі багато. Вони загинули вранці, готель був повністю заблокований і звідти вийти можна було лише пішки. Ми вирішили, що дві машини з моргу приїдуть до нас, для них розчистять барикади».

Медична сотня
Фото Мстислав Чернов

Коли виносили загиблих, щось пішло не так. Ті, хто очолювали колону, вирішили понести тіла на Майдан. Колона пройшла до сцени. За нею їхали дві машини з моргу. У розмовній лексиці рятувальники називають машину з моргу «Тиша».

Така ж мертва тиша й була на Майдані. Багато мітингувальників щойно приїхали, і ще не бачили загиблих. Вони не знали, що вже є смерті. Хтось втрачав свідомість, хтось ставав на коліна. Усі створили живий коридор. Пошана до загиблих була всередині нього. Біля сцени тіла загиблих завантажили в машину. Дмитро був там.

«Ти несеш загиблих, і перед тобою розбрідається коридор, люди стають на коліна. Це важко описати й розказати. Зазвичай, ти завантажив тіло і все. Коли ми проносили цих хлопців, то все сприймалося як одна велика сім’я: втрата цієї людини — це втрата для всього організму. Це було досить сильно».

Кров із бруківки не змивали. За кілька днів, коли були прощання із полеглими, весь Майдан був одного кольору — червоного. Кольору крові та квітів. Героїв проводжали піснею «Пливе кача», яка стала символом героїв Небесної Сотні.

Врятовані життя

Стас та Дмитро переконані, що спершу потрібно врятувати життя, а потім судити. Відповідно до концепції надання допомоги, поранена людина — поза політикою. Проте співвідношення поранених майданівців та беркутів було різним.

«Мені не довелося надавати допомогу комусь із правоохоронців. Якби мені такий підвернувся, то я б із ним теж працював. Але мені не випало. Мабуть тому, що я був зі сторони демонстрантів», — розповідає Дмитро.

Медична сотня
Фото зі сторінки Дмитра у Facebook

Протистояння на Майдані та нейтральна позиція медика провокували внутрішній конфлікт. Однак, порятунок — передусім. Україна не знала таких протистоянь за два десятки років своєї незалежності, але вчасно зорієнтувалася. Лікарі вийшли з кабінетів та облаштували польові шпиталі.

Для майданівців усі процеси були логічними, органічними та природними. Мовляв, так усе й мало відбутися. Та коли виходиш за межі Майдану й намагаєшся повернутися до буденного життя, усвідомлюєш абсурдність.

«Був у мене голові переворот, коли ми сиділи на Грушевського. Ми так втомилися, було холодно. Ми сиділи в парламентській бібліотеці, де був розгорнутий один із медпунктів. О другій чи третій ночі, коли була активна фаза протистоянь, я сидів на сходах бібліотеки. Дивлюся на стіл: там починають штопати юнака, якого принесли з пораненням лиця. А я жерти хочу: сиджу з чаєм і бутербродом у руках, каску поклав поруч. І мені в голову приходить думка: "Діма, ти сидиш посеред ночі в бібліотеці, що само по собі дивно. Перед тобою два операційних столи. П’єш чай, їси бутерброд, спокійно на це дивишся й думаєш, що підпалити шини було непоганою ідеєю"».

Після ночі на Майдані, коли горів Будинок Профспілок, Дмитро прийшов на роботу. Ніч тоді була важкою: багато поранених та загиблих, втома самих медиків і неможливість організувати роботу ефективно. Дмитро повернувся в Червоний Хрест лише під ранок і вирішив, що немає сенсу йти додому спати. На балконі 24 поверху він дочекався директора.

«Він заходить і питає: «Ти як взагалі?». Нормально. Я заходжу в офіс і бачу, що в мене вся каска в крові. Я думаю: «Чорт, треба відмити каску, поки ніхто не побачив». Вночі я не відчував нічого, бо працював. А коли почав мити каску, до мене поверталося усвідомлення того, що відбувалося».

Медична сотня
Фото зі сторінки Анни Волохової у Facebook

Підпільна лікарня Майдану пізніше трансформувалася в Перший Добровольчий Мобільний Шпиталь ім. Миколи Пирогова. Деякі майданівські лікарі поїхали на фронт. З громадської організації «MotoHelp» — також. Згодом вони відійшли від допомоги лише водіям двоколісних транспортних засобів, перекваліфікувалися на волонтерсько-рятувальну організацію — допомагають усім та планують їздити на виклики разом зі швидкою. Стас став інструктором із тактичної медицини та домедичної допомоги в Захисті Патріотів.

«Скажу чесно, якби в той момент наша група мала ті знання, які ми потім отримали, коли вже стали інструкторами, усе могло б бути інакше. Ми знали мінімальні правила сортування й те, кому надавати першими допомогу, але ці правила не були відпрацьовані».

Медики переважно не пам’ятають, кого змогли врятувати. Швидко перебинтувати рану, віднести в шпиталь або у швидку, принести ліки, облаштувати медпункт. Натомість вони пам’ятають кожного, хто помер у них на руках.

Героїв Небесної Сотні — 107. Якби не вчасна медична допомога, могло бути значно більше.

Читай далі