Право на повстання. Юридична Сотня | Захист Патріотів

Фото: Deutsche Welle

Право на повстання. Юридична Сотня

Свобода людини закінчується там, де починається свобода іншої. Революція Гідності розпочалася, коли в українців спробували забрати можливість жити в демократичній правовій державі. Саме ігнорування владою закону та небажання захистити права людей спричинило народний спротив та повстання.

З перших днів на Майдані в правників з’явилася робота: захищати постраждалих протестувальників та інформувати їх про права та ризики.

 

Початок кінця

У ніч із 29 на 30 листопада завершився мирний Майдан: влада вперше за тиждень застосувала силу та порушила право на мирні зібрання. Юристи почали об’єднуватися, щоб ефективно допомогти майданівцям.

Правознавець та представник України в Раді ООН із прав людини у 2006–2010 роках Володимир Василенко створив організацію «Громадська комісія з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні». До неї долучилося близько 20 юристів, котрі інформували населення про права та правила поведінки в екстрених ситуаціях, а також фіксувати та документувати випадки порушення прав протестувальників.

«Люди, які постраждали через незаконні дії працівників силових структур, заповнювали анкети. У результаті ми зареєстрували близько 2 000 випадків порушень прав людини з конкретними прізвищами, описами неправомірних дій. Ці списки передали в ГПУ (Генеральна прокуратура України — ред.) у лютому після завершення Революції», — пригадує Володимир.

Юридична сотня
Володимир Василенко. Фото: Радіо Свобода

Координація юристів відбувалася також і через Євромайдан SOS: правозахисникам повідомляли про незаконні затримання чи інші порушення з боку силових структур. У базі числилося понад 400 правників. Серед них був і Павло Дикань.

Активна робота в юристів розпочалася після побиття студентів. Уже з 1 грудня Павло мав кілька справ, які стосувалися незаконних арештів, тортур та побиття.

«Щодня когось затримували, потрібно було йти до прокуратури, на допити, надавати докази, збирати документи, проводити експертизи. Масовим явищем на судах тоді був упереджений розгляд справ, односторонній підхід та абсолютне ігнорування доводів захисту».

Юридична сотня
Павло Дикань. Фото: Радіо Свобода

Порушення прав протестувальників Революції Гідності відбувалося чи не щодня. Наприкінці грудня після поїздки до Межигір’я активістам Автомайдану рішеннями суду заборонили керувати транспортними засобами. У січні та лютому відбулися перші викрадення, тортури та смерті.

 

«Тітушки»

Уперше Україна почула про «тітушок» у 2013 році, коли спортсмен Вадим Тітушко здійснив напад на журналістів. Відтоді так називають молодиків спортивної зовнішності, які за гроші виконують злочинні вказівки: провокації, фізичний тиск чи залякування.

Під час Революції тітушки нападали на протестувальників, катували їх та викрадали. Їхні дії залишалися абсолютно безкарними: міліція не реагувала на скарги громадян.

Павло Дикань вів справу, яка стосувалася викрадення тітушками хлопця. Вона стала підґрунтям для низки інших процесів. Вдалося вийти на сліди деяких організаторів угрупувань та домогтися їхнього ув’язнення.

«Ми виявили зв’язки, які вели від рядових тітушок до їхніх організаторів, а від організаторів — до найближчого оточення Захарченка (Віталій Захарченко, Міністр внутрішніх справ 2011–2014рр — ред.). Уже після завершення подій із труднощами нам вдалося притягти до відповідальності частину винних, інші втекли», — згадує адвокат.

Юридична сотня
Фото: Тиждень

Володимир Василенко вважає, що цей елемент влада задіювала, щоби тероризувати й залякувати громадян України.

«Дії влади були аморальні та протиправні. Використовуючи тітушок, вони намагалися уникнути відповідальності та звинувачень у свій бік. Але тітушок озброювали органи МВС, вони виконували завдання тодішнього режиму й діяли як неформальні підрозділи органів влади».

 

Диктаторські закони

Для того, щоби легалізувати свої дії щодо протестувальників, 16 січня 2014 року Верховна Рада України ухвалила так звані «диктаторські закони». Вони забороняли рух у колоні більше 5 автомобілів без погодження з міліцією, обмежували права ЗМІ та вільний доступ до інформації. За допомогу в організації протестів та протестуючим загрожував арешт, також заборонялося вдягати засоби захисту на мітинги та акції, зокрема захисні шоломи та пов’язки.

З’явилося нове поняття як «екстремістська діяльність», яке є аналогом російського законодавства. Квитки на футбольні матчі мали стати іменними, а за участь у непогодженому груповому протесті передбачалося позбавлення волі до двох років.

Окрім диктаторського змісту законів, також порушили процедуру голосування: ухвалення законопроектів не внесли в порядок денний, голосували не через систему «Рада», а підняттям рук. Уже 21 січня регіонал Володимир Олійник сказав, що не рахував підняті під час голосування руки.

«Контроль парламенту в Партії Регіонів був настільки тотальний, що вони могли провести будь-які рішення, навіть протиправні. Це траплялося дуже часто, і яскравим прикладом є закони 16 січня… Зараз важко довести, скільки депутатів за цей закон голосували, чи там була необхідна більшість, саме голосування було сфальсифіковане», — говорить Володимир Василенко.

Юридична сотня
Фото: Hromadske

Природною реакцією майданівців стали акції протесту, зокрема люди вийшли на вулиці в друшляках та кастрюлях замість касок, щоби продемонструвати абсурдність змісту законів. У якийсь момент терпець увірвався і полетіла перша бруківка. Після чергової спроби придушити протест запалала перша шина та полетів коктейль Молотова. 19 січня розпочалися протистояння на вулиці Грушевського, яке потім назвали «Вогнехреща». А за три доби, — на день Соборності — від куль снайпера загинули Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.

28 січня Верховна Рада скасувала більшість законів, ухвалених 16 січня. Влада пообіцяла амністію протестувальникам, яких затримали через їх порушення. Проте амністія — це помилування винних, а майнаднівці не відчували провини за те, що борються за майбутнє України.

Юридична сотня
Фото: uainfo.org

 

Право на повстання

Кількість людей на Майдані збільшувалася щоразу, коли влада демонструвала силу та намагалася зупинити протести. Якщо в листопаді та на початку грудня Революція мала абсолютно мирний характер, то в січні й лютому Майдан палав у вогні.

Здавалося б, протестувальники порушили закони і є всі підстави, щоби до них застосували силу. Та що робити, коли вогонь — це єдиний спосіб бути почутими?

Побиття студентів, штурм 11 грудня на вулиці Інститутській, «диктаторські закони», масові арешти, тортури, повна бездіяльність та підконтрольність злочинній владі правоохоронних органів щодня штовхали протестувальників на більш рішучі дії. Вони почали займати адміністративні будівлі, щоби швидше достукатися до влади.

Юридична сотня
Фото: Артем Сліпачук, "День"

«Цей крок був вимушений, влада абсолютно не демонструвала й не реагувала на необхідність провести розслідування злочинних дій із боку правоохоронців. Оскільки правова система не працювала, люди мали якось привернути увагу», — каже Павло Дикань.

Володимир Василенко переконаний, що протести на Майдані були правовими, а дії протестувальників можна вважати акціями самозахисту, оскільки влада першою застосувала силу.

«Із Загальної декларації прав людини випливає право громадян на повстання у випадках, коли влада грубо порушує права людини і створює умови, коли єдиним засобом захисту їх прав є повстання проти свавілля влади. Правоохоронці також постраждали, однак співвідношення їх кількості та кількості постраждалих учасників протестного руху не співрозмірні».

 

Відплата

Павло Дикань один із небагатьох адвокатів, які не покинули справи Небесної Сотні. Із сотень правників, які захищали протестувальників під час та після Революції, залишилося 15.

«Багато людей, які займалися підтримкою протестувальників, потім почали захищати правоохоронців. Згідно з законом, адвокат має захищати всіх, але в ньому ж йдеться, що він не може захищати, якщо наявний конфлікт інтересів. На мою думку, якщо ти захищав людей від побиття, то не можеш потім захищати людину, яка побила».

Через відсутність розслідування справ Майдану протягом першого року втрачено багато доказів, ще більше було навмисно знищено, оскільки причетні до подій люди досі працюють у системі.

«Із самого початку не було створено оперативно-слідчої групи відповідальних правоохоронних органів, яка б почала комплексне розслідування і, насамперед, зробила все можливе, щоби зібрати по свіжих слідах докази на місцях вчинення злочинів. Ця можливість була втрачена, й існують труднощі в завершенні розслідування», — вважає Володимир Василенко.

Юридична сотня
Суд над Юрієм Крисіним. Фото з Facebook Євгенії Закревської

Попри тривалий процес розслідування справ Майдану, Павло Дикань вважає, що певні зрушення в слідстві все ж таки є.

«Більшість фактів встановлено: хто, що й коли робив, яким чином усе планувалося. Справи щодо ключових фігурантів складні, вони ще розслідуються. Вищий рівень відповідальних втекли за кордон, тому встановити багато обставин важко. Безліч справ передано до суду, але дуже довго триває слідство. Це, насамперед, пояснюється не реформованим законодавством».

 

Померти, щоби вижити

П’ять років Україна йде дорогою змін. Вони не відбуваються швидко та безболісно, але перемога Революції Гідності дала нам можливість творити нову країну та змінити курс на захід.

«Герої Небесної Сотні врятували життя багатьох людей — сотень, а, можливо, і тисяч. Їхня рішучість виявилася вирішальним фактором у перемозі Майдану. Зараз ми живемо у вільній країні, ми зберегли демократичні цінності, у нас діє принцип верховенства права», — говорить Володимир Василенко.

Революція Гідності допомогла із самоідентифікацією: багато громадян «віднайшли» в собі українців та остаточно визначилися з напрямком руху, протилежним усіляким митним союзам.

«Будь-які радикальні зміни в головах людей залежать від того, яку ціну вони за них віддали. І Небесна сотня, і на Сході люди загинули не дарма. У нас не було іншого шляху», — вважає Павло Дикань.

Побиття, тортури, викрадення людей, незаконні ув’язнення і смерть — те, через що українцям довелося пройти п’ять років тому. Здавалося б, кожен наступний удар мав зламати, кинути у відчай та повернути всіх із Майдану в теплі домівки. У цьому була впевнена влада, яка відчайдушно намагалася втриматися за крісла.

Натомість, після кожного удару українці ставали сильнішими, витривалішими та сміливішими. Нами керувало бажання збудувати успішну, сильну та вільну країну. І воно перемогло всі страхи, навіть смерть.

 

ГО «Захист Патріотів» у співпраці з Могилянською школою журналістики та ГО Вавилон’13, підготували проект «Сотні». Розпочинаючи з 21 листопада й аж до 22 лютого — дня відставки Януковича — ми розповідатимемо історії з Майдану. Ще теплі, ще з запахом диму.

«Non nobis solum

nati sumus»

політика конфіденційності

Читай далі