Революція Гідності. Проект «Сотні» | Захист патріотів

Фото: Reuters

Революція Гідності. Проект «Сотні»

Валерія Діденко

Автор:

Валерія Діденко

Журналіст

«Україна — країна небитих дітей. (…) Коли країна побачила, що якийсь дурбило з кийком б’є дитину, яка в цей час кутається в національний прапор і співає гімн крізь сльози, коли країна це побачила, вона вийшла на захист своєї дитини»1.

21 листопада йменують офіційним початком Революції Гідності. Саме тоді Кабінет Міністрів оголосив про призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Та справді поштовхом до дій можна назвати не це. До розгону студентів у ніч на 30 листопада, до першого рішення влади про застосування сили, до першої крові на Майдані революції не було.

ГО «Захист Патріотів» у співпраці з Могилянською школою журналістики та ГО Babylon’13, підготували проект «Сотні». Розпочинаючи з 21 листопада й аж до 22 лютого — дня відставки Януковича — ми розповідатимемо історії з Майдану. Ще теплі, ще з запахом диму.

Сім «сотень» — сім основних напрямків діяльності мітингувальників. Студентська сотня, медична, освітня, юридична, інформаційна сотні та сотня самооборони. Ми намагалися якомога більш точно виокремити ці категорії, проте на Майдані все було настільки органічно переплетено, що часом неможливо побачити чітку межу.

Майдан-січ

Майдан — реалізація давніх українських архетипів, підсвідомих потягів до прадідів-запорожців. Відсутність лідера та превалювання народних зборів — того самого козацького віче — над вирішеннями питань політиками збивали з пантелику Захід: ті не розуміли, що лідером є саме українське суспільство, що воно не є прибічником жодних опозиційних політичних сил, вони не знали з ким вести перемовини. Це і є народовладдя. Це і є res publica (від лат. res publica — справа громади). І це є тим феноменом, що називається ірраціональною колективною мудрістю.

Про Майдан написано багато досліджень, проте всі вони сходяться в одному — революція пройшла через три етапи: мітинг, табір та січ.

Першим етапом був так званий «Майдан-мітинг». Мітингувальники організовували мирний протест діям влади й виступали за європейські цінності, курс на євроінтеграцію та проти входження в Митний союз.

Після побиття студентів і Маршу мільйону мітингувальники поставили перші намети на площі. Так би мовити, встановили стаціонарний табір. Майданівці були налаштовані стояти гуртом доти, коли влада не виконає їхні вимоги. А хотіли вони відставки уряду, припинення репресій проти учасників Революції і все ще в Євросоюз. Це був Майдан-табір.

Стратегія наведення страху на мітингувальників використовувалася багатьма диктаторами багатьох країн світу, проте, на відміну від інших, в Україні вона не спрацювала. У будь-якій незрозумілій ситуації будуй січ, казали на Майдані.

Етап Майдану-січі прийшов із першою смертю. Сергій Нігоян та Михайло Жизневський стали тими, чия загибель за Україну остаточно визначила ціль Революції: відставка уряду, люстрація, переродження України. Головну площу столиці укріпили, встановили барикади, поставили охорону. Люд стояв за свою фортецю, за свою країну та за своє життя.

Навіть на останньому етапі Революції Майдан не знав лідера. Жодні пестливі слова політиків, жодні ідейні вкиди не були прийняті майданівцями.

Пізніше дослідники писали, що Майдан стояв за імпічмент, за люстрацію, за припинення репресій, за бутерброди, за євроінтеграцію, за відмову від вступу в Митний союз, за компанію з друзями, за Юлю2. Проте спільним було одне: я не хочу більше жити в такій країні.

Українське волонтерство як рух існувало завжди, однак воно наново проявило себе під час Майдану. Це було тією маленькою іскрою, через яку загорілося не одне дерево, а геть цілий ліс. Революція Гідності об’єднала українців в одному — потреба діяти й підтримувати вогонь у багатті. Здавалося б, усе починалося зі звичайних бутербродів та гарячого чаю в перші дні мирних мітингів. На останніх етапах «майданного» протистояння владі вже існували польові госпіталі, їдальні, бібліотеки.

Така потужна реакція суспільства, такий потужний спротив та волонтерський рух — ознака зрілості суспільства і слабкості держави. Українське суспільство змінилось, і доказ тому — люди. Стереотип «моя хата скраю» безповоротно відійшов у минуле. Усі прадавні забуті козацькі архетипи відродилися.

Хроніка

Пригадаємо основні події Революції Гідності.

21 листопада 2013 року — Рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС на Вільнюському саміті. Після заклику Мустафи Наєма збирається перший мітинг на Майдані Незалежності. Перше використання терміну «Євромайдан» у соціальних мережах.

29–30 листопада 2013 року — Розгін мітингувальників силовими структурами «Беркут». Перше застосування сили.

1 грудня 2013 року — В річницю Референдуму про суверенітет 1991 року на майдани і вулиці Києва вийшли, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 млн. протестувальників. Цього ж дня відбулася спроба штурму Адміністрації Президента.

8 грудня 2013 року — В Києві відбувся «Марш мільйона» або ж Народне Віче. Опозицією висловлені ультиматуми Президенту України Віктору Януковичу. Початок «Ленінопаду»: на Бесарабській площі знесли пам’ятник Леніну.

16 січня 2014 року — Прийняття Верховною Радою пакета «Диктаторських законів», які бути застосовані до учасників Євромайдану як до злочинців і тягли за собою притягнення до кримінальної відповідальності.

19 січня 2014 року — Початок збройних протистоянь на вул. Грушевського після спроб мітингувальників дістатися будівлі Верховної Ради України.

22 січня 2014 року — День Соборності України. Протистояння на вул. Грушевського триває. Столиця переповнена тітушками. Смерть Сергія Нігояна та Михайла Жизневського від куль силовиків.

25 січня 2014 року — Вимушена відміна «Диктаторських законів» 16 січня Президентом України Віктором Януковичем. Неприйняття мітингувальниками зустрічних вимог Президента України та рішення про продовження боротьби.

28 січня 2014 року — Прем’єр-міністр України Микола Азаров подав у відставку «з метою створити додаткові можливості для суспільно-політичного компромісу, заради мирного врегулювання конфлікту». Президент підписав Указ про відставку Прем’єр-міністра України та Кабінету Міністрів України, цим самим прибравши законодавчу та виконавчу гілки влади.

18 лютого 2014 року — «Мирний наступ» мітингувальників до Верховної Ради на честь розгляду можливих змін до Конституції. Збройне протистояння та смерті з обох боків. Штурми ОДА, СБУ по всій Україні.

19 лютого 2014 року — Прибуття підкріплень із різних куточків України. 25 смертей на Майдані. СБУ готується до проведення «антитерористичної операції».

20 лютого 2014 року — «Кривавий четвер», коли влада вперше визнала застосування вогнепальної зброї й коли кількість загиблих із боку мітингувальників перевищила півсотні. Верховна Рада визнає проведення «антитерористичної операції» незаконним. Штурми ОДА та СБУ тривають.

21 лютого 2014 року — Володимир Парасюк заявив, що мітингувальники йтимуть на штурм Верховної Ради, якщо Янукович не піде у відставку з посади Президента України.

22 лютого 2014 року — Верховною Радою України прийнято Постанову про усунення Віктора Януковича з посади Президента України у зв’язку з його відстороненням від виконання своїх обов’язків. Вночі екс-президент залишає територію України.

Майдан-спротив

Майдан зміг припинити наругу над українським народом. Реакція Російської Федерації на Революцію Гідності підтверджує: українці йшли вірним шляхом. І досі йдуть.

Про висновки революції поговоримо після крайнього матеріалу. Ми розповімо про Майдан, про дії влади та відповіді мітингувальників, а на завершення підведемо підсумки.

Підсумки того, що сталося, чого не сталося, а могло би. Підсумки Революції з перспективи п’яти років.

«Я бачу прекрасне місто й неймовірний народ, що підіймається з безодні, але в їхній боротьбі за справжню свободу, у їхніх перемогах та поразках, пора яких давно прийшла, також бачу зло цього часу й попередніх часів, з яких постає природне й мало-помалу спокутується і виснажується»3.

Будьте причетними.

 

Джерела:

  1. Олександр Стражний. Mайдан. Події — свідчення — менталітет. — К.: Дух і Літера, 2016. — 360 с.

  2. Від Майдану-табору до Майдану-січі: що змінилося? https://dif.org.ua/article/vid-maydanu-taboru-do-maydanu-sichi-shcho-zminilosya

  3. Charles Dickens. A Tale Of Two Cities https://www.planetebook.com/free-ebooks/a-tale-of-two-cities.pdf

«Non nobis solum

nati sumus»

політика конфіденційності

Читай далі