Революція в прямому ефірі. Інформаційна сотня | Інформаційна сотня

Mstyslav Chernov, CC-licensed on Flickr via Global Panorama

Революція в прямому ефірі. Інформаційна сотня

За Майданом можна було слідкувати з будь-якої точки планети в будь-який час. На ньому були сфокусовані сотні камер, які прагнули вловити сутність Революції та відтворити перебіг подій. Завдяки цілодобовим трансляціям люди бачили все на власні очі.

Український інформаційний простір потребував якісного контенту та фактчекінгу як ніколи. У російських та проросійських медіа кишіло повідомленнями про фашистські настрої майданівців. Мовляв, опозиція не може ними керувати, а радикали, як їх називали ведучі славнозвісних сюжетів, мали категорично антиросійську позицію. Протестувальників із Майдану в цьому нібито підтримувала західна спільнота та США.

Натомість, про міліцейське свавілля та про те, що міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко «заднім числом» дозволив правоохоронцям використовувати зброю, російські ЗМІ вирішили змовчати. Також, вони дотримувалися обітниці мовчання і про арештованих чи викрадених, поранених чи вбитих учасників протесту.

Однією з причин анексії Криму та окупації Донецької та Луганської областей вважають вдалу для Росію пропаганду в ЗМІ. Починалася історія на Майдані, а триває зараз на Сході та в Криму.

 

Стріми Аронця: я показую, а ви робите висновки

Присутність Олександра Аронця на Майдані багатьом допомогла стати свідками тих подій, попри фізичну відсутність «тут і зараз». Він одним із перших почав стрімити. Олександр використовував UStream, оскільки YouTube на той момент ще не мав функції прямої трансляції. Щодня канал збирав до 10 мільйонів переглядів, а його відео використовували у своїх сюжетах різні телеканали.

«Це почалося з розуміння того, що ті кілька опозиційних до влади ЗМІ не зможуть донести всю суть Революції. У стрімах я коментував за кадром, але завжди казав: "Те, що я говорю, — суб’єктивно. Але я показую вам те, що відбувається. Висновки робіть самі". Я поставив перед собою задачу показати Майдан таким, як він є».

Інформаційна сотня
Олександр Аронець. Фото зі сторінки Олександра у Facebook

Під час стріму Олександр спілкувався з глядачами. Розповідає, що часом вони могли підказати йому, що саме в той момент відбувається на Майдані. Маркування «Преса» не використовував, адже силовики навмисне стріляли в журналістів.

«Я ходив по Майдану. Коли щось траплялося, або ми дізнавалися, що беркути можуть наступати, я одразу ж кликав людей туди. Казав, щоби залишали дітей та дружин вдома, приходили на Майдан, а не дивилися мій стрім, бо допомога потрібна офлайн. Люди дійсно приходили».

Для стріму штурмів та зіткнень особливих правил не існує, але коли Олександр опинявся в епіцентрі подій, то в першу чергу робив усе можливе, щоби трансляція не перервалася. Першого грудня під час зіткнень на Банковій Олександр мусив викарабкатися на вікно будівлі Верховної Ради. До місця розташування Олександра почали наближатися силовики.

«В беркутів на головах шоломи з козирком, і вони мене не бачили. Для того їм треба було б високо підняти голову. Вони пробігали повз. Навіть якби вони мене помітили, їм потрібно було б поставити драбину, аби дістати. Я тоді був без жилету, тому мене могли прийняти за СБУшника».

Транслював також і Антимайдан. У стрімах він не висловлював власної позиції стосовно підтримки тими людьми президента Януковича, тільки питав, чому вони прийшли в Маріїнський парк. Зазвичай із відповідей було зрозуміло, що їм за це платили.

Олександр не боявся знімати протистояння. Мовляв, виділяється адреналін, а тому не відчуваєш страху. Проте в найгарячіші дні стрімити не зміг.

«Уже коли почалися розстріли, тобі геть не до стріму. Я би й не радив нікому стрімити. Якщо це журналіст чи громадський активіст — кожен вирішує за себе. Ти вже розумієш, що йдеш туди з камерою і з вірогідністю 90 % ти — труп. Нелогічно було б стрімити тоді: живим ти можеш зробити набагато більше, ніж мертвим».

Олександр припинив ввімкнення. Останній запис із Майдану датовано 20 лютого. Обмежився коротким оглядом: розповів, що є загиблі.

«Загиблих уже не можна стрімити. Це варто робити хіба що для хроніки та історичної пам’яті. Стрім дивляться сотні людей, а тому потрібно фільтрувати те, що показуєш їм у такий момент».

 

Журналістські стандарти на Майдані

«Ми були частиною суспільства, частиною тих, хто вийшов на вулиці. Ми говорили про людей, ми хотіли бути з ними», — розповідає Анастасія Станко, журналістка «Hromadske.TV». Разом із колегами вона прийшла на Майдан Незалежності ввечері 21 листопада. Пряме мовлення з Майдану розпочали наступного дня.

Інформаційна сотня
Анастасія Станко. Фото зі сторінки Анастасії у Facebook

Вона розповідає, що дотримуватися журналістських стандартів та балансу думок упродовж Революції було непросто.

«Не все було правильно. Треба було шукати шляхи й можливості більше бути зі сторони правоохоронців, висвітлювати їхню позицію, розповідати, чому вони там, що вони роблять і чому роблять такий вибір. Попри те, що вони були на службі — якщо ми говоримо про ВВ, працівників тодішньої міліції — усе одно, мені здається, що кожен із них міг вибрати щось інше. Чому вони вибрали те — досі відкрите питання».

Анастасія стверджує, що те, як Революція висвітлювалася в українських медіа породило вакуум для тих, хто її не підтримував. Із силовиками, наприклад, спілкувалися журналісти, які вважалися «своїми» — телеканал «Інтер», «ТРК Україна» та «112 Україна». З іншими ж ЗМІ в правоохоронців була взаємна ворожість.

«На це були підстави з боку журналістів, бо правоохоронці стріляли в людей, які мали помаранчеві жилети з написом «Преса». Це не було мирне співіснування, але я вважаю, що треба було знаходити шляхи, а ми їх не знаходили. Постійно фокусуючись камерами на протестувальниках, ми не зафіксували багато злочинів, які сталися. Бо ми не дивилися в ту сторону, звідки вони відбувалися».

Для більшості українських журналістів Революція Гідності стала першим досвідом висвітлення кровопролиття так само, як для протестувальників — криваві сутички з правоохоронцями. Кожен вчився в процесі.

«Всі ми — люди. У кожного з нас, крім професійної історії, була ще і приватна: у мене багато друзів були на Майдані, деякі загинули. Мого чоловіка поранили в ніч з 18 на 19 лютого. З огляду на це все ти не міг сказати: «Я — журналіст, я дуже об’єктивний». Тому що з тобою Майдан теж трапився вперше, і розуміння того, як усе має працювати, прийшло тільки з війною».

Відповідно до етичного кодексу журналістів, демонструвати обличчя померлих в ефірі не можна. Це пояснюється тим, що родичам та близьким загиблих складніше дізнаватися про смерть людини з екранів. Також це позбавляє загиблих права на приватність. Журналісти «Hromadske.TV» фільмували смерті. Анастасія каже, що вбитих показували крупним планом.

«Тут потрібно було показати, що люди дійсно гинули. Інакше повірити в те, що таке сталося в центрі європейської столиці, неможливо. Навіть у самих українців мозок заперечує цю інформацію. Лише наявність мертвих людей на вулиці є тим останнім фактом, що цей жах стався».

 

Фокус на Майдан

Деякі стріми Анастасії зараз є частиною кримінальних справ, де вона проходить як свідок. На одному з відео видно, як на колонаді Грушевського били людей.

«Я бачу себе у відео й розумію, що величезна кількість людей дивилися мій стрім, а я поводила себе істерично. Я істерично кричу там. Мені здається, що їх скинули вниз. Я не могла розгледіти вночі, але мені здалося, що вони впали. Я артикулюю це в стрімі: здається, вони загинули. Але це так не було. Двоє хлопців живі».

Інформаційна сотня
Анастасія Станко на Майдані. Фото зі сторінки Анастасії у Facebook

Пізніше, коли така інформація переходить до наступного отримувача, слово «здається» зникає, і новина доходить як факт.

Одна справа — коли глядачі та читачі медіа сприймали подану їм інформацію хибно. Інша річ — коли цю інформацію навмисне викривлювали або відверто брехали. Рекордсменом у цьому був телеканал «Інтер», який перекручував події на Майдані. Та якщо вже висвітлював, то говорив ніби про паралельну реальність. На телеканалі «112 Україна», який у часи Революції Гідності контролювався Міністром внутрішніх справ Захарченком, говорили про бордель на Майдані, наркоманів та інше.

Анастасія згадує маму одного із солдатів Внутрішніх військ МВС України, яка прийшла на ефір «Hromadske.TV» розповісти про сина. Мовляв, він стоїть у першій колоні на Майдані та замерзає.

«Вона зверталася до Міністерства внутрішніх справ із проханням забрати її сина звідти. І що зробили Внутрішні війська? Прес-служба телеканалу «112 Україна» записала цього солдата на відео, показала в ефірі, і там були приблизно такі слова, що його мама неадекватна. Ви розумієте, що вони зробили з людиною, якщо вона чинила наклеп на свою маму»?

Провладні ЗМІ викривлювали інформацію про події на Майдані, подаючи в ефір чи не повністю протилежні ідеї. У таких новинах були відверта брехня, фейки та маніпуляції.

«Дуже часто це були якісь антагоністи до того, що показувало Громадське. Якби була більш збалансована ця картина від нас, може б і не доходило до таких страшних сплесків агресії, де дві сторони в якийсь момент не могли порозумітися між собою й не могли вести діалог. Вони вважали одне одного ворогами непримиренними, які ніколи навіть не стануть говорити між собою».

Журналісти «Hromadske.TV» висвітлювали радше сторону майданівців, аніж правоохоронців. Анастасія переконана, що відповідальність медіа за те, який образ Революції формувався в глядачів та читачів, таки є. Проте немає жодних гарантій того, що якби медіа чинило інакше, то й результат був би відмінним.

Революція Гідності розвивалася органічно, й опозиційні до влади медіа підтримували її в цьому, розповсюджуючи правдиву інформацію про події на Майдані. Журналісти мусили протистояти не лише силовикам, які цілилися в людей із маркуванням «Преса», а і своїм колегами, котрі маніпулювали інформацією та грубо порушували журналістські стандарти.

З Майдану журналісти змістили свій фокус на Крим та Схід України. Інформаційна боротьба, яка почалася 5 років тому, не скидає обертів. Журналіст, крім об'єктивного висвітлення подій, мусить боротися проти іншого ворога: російської пропаганди та фейків.

ГО «Захист Патріотів» у співпраці з Могилянською школою журналістики та ГО Вавилон’13, підготували проект «Сотні». Розпочинаючи з 21 листопада й аж до 22 лютого — дня відставки Януковича — ми розповідатимемо історії з Майдану. Ще теплі, ще з запахом диму.

«Non nobis solum

nati sumus»

політика конфіденційності

Читай далі