Стоїмо! Самооборона Майдану | Захист Патріотів

Фото: Reuters

Стоїмо! Самооборона Майдану

Чарльз Діккенс у «Повісті двох міст» писав: «Це були найкращі та найгірші часи, це був вік мудрості та дурості, це була епоха віри та зневіри, це була пора Світла й Темряви, це була весна надії та зима відчаю…».

Весна надії та зима відчаю — так можна назвати другу половину лютого 2014 року. Революція Гідності досягла своєї кульмінації: зазнала чисельних втрат, але перемогла в боротьбі за майбутнє.

Ірраціональність, волюнтаризм та жертовність майданівців полягала в тому, що їх не спиняли жодні загрози. Силовики стріляли, а українці не втікали. Вони гуртувалися та йшли назустріч.

 

Обороняти свій Майдан

У перші дні Революції Гідності на Майдан вийшли десятки молодіжних та патріотичних ініціатив. Вони стали основою для створення сотень, оскільки вже були морально та фізично підготовлені. Керівником комендатури Самооборони Майдану тоді був Андрій Левус.

«Люди нарешті зрозуміли навіщо їмусі ті навики, які ми отримували в лісах на різних таборах і вишколах. Вони приходили й говорили: “О, я нарешті зрозумів для чого мене в такій організації вчили розбивати намет, виставляти стійку, впоряд елементарний”».

Самооборона
Андрій Левус. Фото зі сторінки Андрія у Facebook

Щоразу потужніші штурми барикад остаточно визначили: без силового протистояння не обійтися. Виникла нагальна потреба створити Самооборону Майдану. Станом на 11 грудня вже сформувалося організаційне ядро.

«Коли ми обговорювали ще на початку з Андрієм Парубієм та іншими ініціаторами Майдан, то, власне, одним із наших завдань було відновити дух і козацтва, і стрілецтва, й Української Повстанської Армії. Показати, що це — народна сила, яка пробудилася з народу, щоби захистити його. Власне, тому ми обрали назву “сотні”, а не “підрозділи”. У символіці ми відходили від національного, щоби розуміти, що це — сучасне УПА, а не антиберкут».

Під час Революції Павло Білоус (псевдо Кабул) був помічником сотника 15 сотні Самооборони. Він розповідає, що тренування проходили щодня, незалежно від того, йшли патрулювати місто або захищати барикади.

«У нас були досить досвідченні інструктори, які могли навчити колону, наприклад, тримати удар супротивника. Уже потім, коли в нас з’явилися щити, то ми тренувалися зі щитами. А доти пропрацьовували різні ситуації: щоби людину не витягнули з лави та не забрали, щоби можна було йти в наступ, відступити, відійти праворуч або ліворуч».

Самооборона
Павло Білоус. Фото зі сторінки Павла у Facebook

Павло каже, що атмосфера на Майдані була анархічна, але не безладна. Люд самостійно приймав рішення. Не було потреби в лідерах та вказівках від них.

«Для мене досвід самооборони досить унікальний. Насправді, це було щось супер феноменальне. Я досі згадую, як ми весь час працювали, тренувалися, патрулювали. Як то кажуть, “анархія — мать порядка”. Оце була самоорганізація народу. Я раніше ніколи не бачив, щоби така маса людей спокійно співіснувала».

Сама назва свідчить, що Самооборона Майдану покликана захищати, а не нападати. Майданівці не робили перші кроки, вони стояли в силовиків на заваді. Інколи, щоправда, їхні дії видавалися провокативними.

«Ми ходили по черзі турбувати вночі ментів та не давати їм спати. Підходили великим натовпом та чекали, поки вони зберуться в колону. Вони сонні вдягали щити, каски. Вони нарешті сходилися, а ми йшли спати. Через півгодини приходила якась інша сотня й так само не давала їм спати. Це було виснаження ворога, щоби потім вони були менш агресивними».

Якщо тренування та вишкіл мають видимі результати, то такі дії є превентивними. Запобігти нападу ворога прирівнюється до відбитої атаки.

Назарій Кравченко — учасник руху ультрас ФК «Динамо» Київ. У ніч побиття студентів він разом з іншими вболівальниками був у Бельгії на черговому матчі команди. Після тривалих обговорень фанати прийняли спільне рішення про підтримку Майдану. Хто, як не ультрас, знають, коли нахабність беркуту переходить допустимі межі.

«Ми мали досвід протистояння беркуту на стадіонах, тому що вони дуже не любили фанатів і досить часто намагалися нас бити. Ми розуміли як можна з ними поводитись і як можна їм протистояти. Я думаю, що ми одна з небагатьох соціальних груп, яка на той час могла відстоювати свої права під силовим натиском беркутів».

Самооборона
Назарій Кравченко. Фото зі сторінки Назарія у Facebook

Рух ультрас не був окремим підрозділом Самооборони Майдану, хоча деякі хлопці входили до «Правого сектору» або інших сотень. На відміну від Самооборони, ультрас мають горизонтальну структуру, оскільки до фанатської діяльності більше пасує саме це: так легше координувати групи вболівальників.

Представники руху ультрас знали як поводити себе під час масових заворушень. Натовп, який завжди був на Майдані, тиснява, що утворювалася під час протистоянь, та силовики зі щитами та кийками — те, що їм добре знайоме з довколафутбольного середовища.

«Типова поведінка беркуту — витягнути одного, забити його кийками. Вони себе завжди так на стадіоні поводять, на масових акціях. Це типова поведінка силових структур у не зовсім демократичних країнах».

 

Вогонь

Не опускатися до рівня силовиків — ось межа майданівців. Вони завжди керувались одним правилом: не відповідати так само, як вчиняють беркути. Демократія починається не з законопроекту чи рішення Кабміну, а з кожного окремо.

Назарій дізнався про сформовані міліцією списки фанатів Динамо. Оперативні дані надсилали кримінальним особам, які мали «прибирати» вказаних людей. Було б дивно, коли б у тому списку не опинився Назарій. За нього, як і за кожного, обіцяли по 5000 доларів. Назарій каже:

«Вони взяли міліцейський очерк по базі, усіх по тегу “фанат динамо”, доопрацювали цей список і дали криміналу. Була складна ситуація, ми витримали. Ми не почали масові вбивства беркутів, хоча могли відповідати так само. Хлопці могли теж відповісти масовими нападами на ППС-ників, але намагалися діяти в якомусь законному полі. Ми ж розуміли, що на цьому світ не кінчається й нам жити далі».

Самооборона
Ультрас на Майдані. Фото з особистого архіву Назарія

Самооборонівці ризикували під час виконання завдань. Коли 15 сотня приїхала рятувати Автомайдан, сталася ситуація, котра була тривожним дзвіночком. Павло першим вийшов із машини. Тримав у руках дубину, обличчя прикрив балаклавою. Назустріч йому міліціонер.

«Мент каже: “Змініть балаклаву, відкладіть дубіну”. Він дістав пістолет і направив на мене. Одразу люди зібралися, почали кричати, і він пістолет сховав. Коли я потім побачив відео, де він направляв на мене пістолет, а я за півтора метра від нього стояв, тоді мені стало страшно. Мене тоді так пройняло».

Під час штурму Українського дому Павло втікав через вікно і йому здалося, що в спину влучив камінь — був характерний звук удару по бронежилету. За кілька днів, коли повертав позичений бронежилет, він побачив діру від металевої кулі, якою зазвичай стріляють у машини і від якої загинув Михайло Жизневський. Влучила за сантиметр до критичної зони. Тоді Павло вперше усвідомив, що на Майдані можна покласти життя.

Ще в грудні Павло спілкувався із міліціонером про Революцію. Той вважав, що для того, аби розігнати натовп, достатньо буде вистрілити всього один раз. Мовляв, достатньо буде однієї смерті, аби показати «хто в домі господар».

«Вони так думали, весь час так думали. А потім побачили, що люди біжать їм назустріч попри те, що снайпери їх вбивають, і злякалися. Якби не Небесна сотня, то Янукович і зараз був би президентом. Небесна сотня — це люди, які ломанулися. Вони ломанулися без зброї, з голими руками й дерев’яними щитами, ломанулися на озброєних ментів і перемогли їх. Це на рівні 300 спартанців, героїв Крут, на рівні найкращих людей, що поклали своє життя за величезну ідею. Честь їм і пам’ять вічна».

Самооборона
Фото: УНІАН

Звідки така жертовність? Майдан став не лише революцією, а й еволюцією людини — українця. Непослідовні, ризиковані, але сповнені надії рішення приймали щомиті. Самі майданівці часом не можуть пояснити чому зникав страх.

Павло каже, що коли всі трималися разом, було нестрашно. Вони стояли серед однодумців під кулями проти одного ворога. І рішення залишатися було непохитним навіть тоді, коли вже були перші загиблі на Майдані. Андрій каже:

«Я іноді дивлюсь на деяких активістів самооборони, на сотників, то ніколи не міг би сказати, що ця людина може бути взірцем героїзму чи самопожертви. Але вони подали приклад самовіддачі. Вони залишили вдома своє его та гріхи, і були на Майдані найкращими. Хто довго перебував на Майдані, відчував себе чистішим».

 

Обороняти свою країну

Андрій не визнає силових методів боротьби, як і не визнавала більша частина мітингувальників. Окремі майданівці намагалися не розповсюджуватися про бажання насильницького захоплення влади та не бравували тим, що могли взятися за зброю.

«Насильство легко випустити, але важко втамувати. Особливо, коли проти тебе не тільки явний ворог, якого ми бачили у вигляді міліції, а коли в нашому полі діяла Російська Федерація, створюючи фейкові майданівські сайти, підтримуючи різних екстремістів… Потім уже слідство довело, що під час Майдану люди при владі співпрацювали з Російською Федерацією».

Самооборона
Події 18 лютого 2014 року. Фото зі сторінки Павла у Facebook

Ультрас на час Революції Гідності уклали перемир’я: вони розуміли, що є справи нагальніші, аніж сварки через футбол. Коли Назарій облаштовував щойно зайнятий мітингувальниками Будинок Профспілок, він зустрів фанатів футбольного клубу «Арсенал Київ».

«Я запитав їхнього лідера: “Що ви тут робите?” А вони кажуть: “Ми за людей і проти ментів”. Потім була пропозиція не сваритися під час цих подій. Ми потисли руки й розбіглись. Нам вистачило 2 хвилини, щоби проговорити всі ці моменти».

Влада не бачила того, як кресне крига на Майдані. Якщо вже, здавалося б, непримиренні ультрас потисли один одному руки, це мало б свідчити про тотальні зміни в соціумі. Люд був готовий ставати в лави з тими, з ким раніше не вітався б.

Революцію зібралися подолати тоді, як майданівці були готові будувати нову державу. Андрій вважає, що режим мав власне бачення «врегулювання конфлікту» на Майдані.

«План зі смертями — не наш це план був. План був, можно впевнено говорити, російський тому, що для мене немає великої різниці між Януковичем і Кремлем. Після Грушевського, мабуть, був шанс вийти на інше вирішення питання, окрім насильства. Ми дуже вірили в це й хотіли цього, але не тому, що ми пацифісти, принаймні я, а тому що Росія точно скористається ситуацією в Україні».

Хаос, породжений загибелями, мав би розхитати майданівців та змусити їх бажати помститися. Андрій каже, що за планом, Янукович мав би втекти в Харків і йти в наступ на Майдан звідти. Це був би громадянський конфлікт.

Та опозиційні до влади депутати відсторонили президента після його втечі, призначили в. о. президента і взяли ситуацію у Верховній Раді під контроль. Андрій був серед них.

«Самооборона в цей час фактично взяла під контроль вулиці, стратегічні об’єкти, дипломатичні представництва. Фактично ми виконували ці функції по всій країні. Це був єдиний правильний підхід. Не всім це подобалося, але байдуже. Інакше не могло бути. Треба часто йти на те, щоби пожертвувати своїм іміджем і лайками у фейсбуці заради реальних речей. Я думаю, що це заслуга цих людей — втримати владу в Україні».

Самооборона
Фото зі сторінки Андрія у Facebook

Втримати владу та закріпити усталені під час Революції Гідності порядки в суспільстві змогли ті майданівці, котрі продовжили свою діяльність у різних сферах.

Концепцію Самооборони Майдану використали при створенні Національної Гвардії. Протягом першого року після Революції дух Майдану ще був живим, каже Андрій. Тому військове формування нагадувало Самооборону, а не внутрішні війська, які були реформовані.

Те, що українці не тікали від куль на Майдані, а вперто боролися, трансформувалось у героїзм воїнів на війні. Саме із самооборонівців складалися перші резервні батальйони. Революція Гідності тривала на Сході. Павло порівнює Майдан та війну:

«На Майдані помирати якось не хотілося і якось не думалось. Це вже на війні було розуміння, що можна гинути, а тоді ще не було. Ну, випадково там кілька хлопців загинуло від шальної кулі, але такого!… До такої атаки ніхто не був готовий. У Маріїнському парку стріляли в упор, беркути йшли, і я бачив, що вони з помпових рушниць стріляли. Уже потім приходило усвідомлення. Зараз згадаєш — ох як це було стрьомно».

Україна здобула свою незалежність за замовчуванням після розвалу Радянського союзу. Але справжня свобода здобувається кров’ю. Щоб усвідомити, наскільки для нас важливо бути самостійними, ми заплатили величезну ціну. Радянська ментальність руйнувалася на очах, коли чоловіки й жінки припинили бути спостерігачами й почали діяти.

«У 1991 році ми отримали суверенітет, у 2004 — внутрішню волю, а у 2013-2014 році отримали гідність, а вона завжди здобувається через кров. Людина відстоює себе, і її поєдинок за право бути самим собою відбувається всередині. Таку складну внутрішню трансформацію ми переживали у 2013-2014 роках».

Цього тижня Україна вшановує пам’ять героїв Небесної сотні. Українцями керувала віра у світле майбутнє й заради цього вони були готові покласти життя. Озброєні дубинами та щитами мітингувальники стали на заваді силовикам, що стріляли в них.

Для України «це були найкращі та найгірші часи».

Читай далі