Захистити себе — захистити країну. Самооборона Майдану | Захист Патріотів

Ілюстрація: Андрій Єрмоленко

Захистити себе — захистити країну. Самооборона Майдану

Тетяна Денькович

Автор:

Тетяна Денькович

Журналіст

ГО «Захист Патріотів» у співпраці з Могилянською школою журналістики та ГО Вавилон’13, підготували проект «Сотні». Розпочинаючи з 21 листопада й аж до 22 лютого — дня відставки Януковича — ми розповідатимемо історії з Майдану. Ще теплі, ще з запахом диму.


Києве, стань-но! Січ, пробудись!
Львове, не дай заснути!
Ми вже не ті, що були колись,
Майдан — це наші Крути!

 

Передумови створення

Побиття студентів стало переломним моментом Євромайдану — українці усвідомили, що покладатися на державу, яку контролює Янукович, небезпечно і час брати відповідальність за власне життя у свої руки.

Під час Революції Сергій Кузан був керівником молодіжної громадської організації. Після подій 30 листопада вони з побратимами розуміли, що залишатися беззахисними небезпечно. Так виникла ідея створити Народну міліцію, яка мала підтримувати порядок та захищати Майдан від провокацій. Кожному хлопцю, у яких за плечима був досвід вишкільних таборів, сказали йти в натовп і зібрати свій рій.

«Коли я віддав це розпорядження, думав — може прийдуть від кожного по двоє-троє людей, які будуть готові першими лягти під міліцейські кийки. Але коли хлопці пішли в натовп, за кожним прийшло по 12–15 людей. За кожним хлопчаком 17–18 років йшли великі, кремезні дядьки. Усі були абсолютно вмотивовані, це для мене було щось таке неймовірне і взяло за душу. Я, як український націоналіст, уперше побачив що таке українська нація».

Самооборона Майдану
Сергій Кузан, фото автора

Першого грудня загони Народної міліції зайшли на Майдан, знесли огорожі, які поставили після побиття студентів, та прогнали силовиків. Тоді без мікрофонів та сцени, без політичних стягів, з одним гучномовцем закликали протестувальників.

«Ми мали розгорнути цю революцію, мали розширити межі Майдану і зробити його аж до Банкової. Інакше могли втратити свободу».

Саме з цих людей невдовзі були сформовані перші загони Самооборони.

 

Структура Самооборони

Після подій першого грудня стало зрозуміло — Революція згасне не швидко. Самооборона Майдану почала стрімко розширюватися. До неї долучалися все нові сотні. Номери сотні отримали досить цікаво: кожному сотнику купили телефони для комунікації. Дві останні цифри номера мобільного телефону — номер сотні. Так можна було не запам’ятовувати та кричати в слухавку прізвища, а всього лише назвати цифру.

Комендантом Самооборони став Андрій Парубій — тоді народний депутат від «Батьківщини», сьогодні — Голова Верховної Ради України. Відповідно до структури, після нього йшли заступники та сотники. Кожного вечора відбувалися наради, де приймали ключові рішення та будували план дій.

«Він (Парубій — ред.) мав досвід організації людей. Безперечно, його вплив і авторитет, а також наявність команди дало змогу згуртувати багатьох людей. Браку волонтерів не було», — говорить Сергій Кузан, який входив до штабу Самооборони Майдану.

Сотні формувалися як за територіальним, так і профільним принципом. Так були медична, мобілізаційна, жіноча, сотня афганців, львівська, сокальська, штаб. Кожну сотню затверджував комендант Андрій Парубій: приходив представник певної організованої групи людей та заявляв про бажання створити сотню.

Назар Франчук у різні етапи Революції був як рядовим членом сотні, так і сотником. Його 14 сотня “Вільні Люди” відповідала за мобілізацію та розподіл нових членів Самооборони — у наметі біля сцени хлопці й дівчата могли записатися до будь-якої сотні, згодом мали швидко реагувати на непередбачувані ситуації.

«Наприклад, були провокації чи розвідка — сотня їде й розвідує. Треба було звільняти хлопця, якого викрали, — ми приїхали двома сотнями в суд. Треба було блокувати частини Беркуту чи ВВ — ми туди їхали. План був такий: якщо раптом Майдан беруть у кільце, а наша сотня була в будинку архітектора, який був поза цим кільцем, — ми мали робити маневри, щоби жінки чи діти могли вийти з Майдану без ушкоджень».

Самооборона Майдану
Назар Франчук, справа, фото зі сторінки Назара у Facebook

Побут

У лютому 2014 року в лавах Самооборони налічувалося понад 12 тисяч бійців. Така кількість вимагала неабияких ресурсів — від їжі та одягу до засобів захисту: налокітників та наколінників, щитів та навіть протигазів. Саме тоді на фронт боротьби вийшли волонтери, які мобілізували всі можливості для забезпечення Революції. У той час країна об’єдналася — хто не міг бути присутнім у Києві, допомагав ресурсами.

У сотні Назара Франчука ніколи не було проблем із їжею чи речами. Їх було більше, ніж вони потребували.

«У пікові часи нас було понад 300 людей. Уявляєте, скільки треба продуктів, щоби цих людей прогодувати? У нас було аж забагато і продуктів, і речей — люди настільки нас підтримували, настільки відчувалася ця підтримка, вони будь-чим хотіли нам допомогти».

Самооборона Майдану
Загін Самооборони. Фото: Gönül Şamilkızı - TRT Türk/Kiev 

Допомагали не лише їжею. Коли міліція та Беркут почали використовувати газ, військові з воєнних частин, які фізично не могли бути присутніми на Майдані через службу,  передавали протестувальникам протигази.

«Згадую, як Костянтин Піддубний із Харківщини у своїй майстерні гнув метал для щитів, робив ті дірочки, кріплення і своїм бусом на Майдан привозив. Люди запитували, що нам потрібно, ми казали, що туристичне спорядження — захист рук, ніг. І привозили шоломи, каски, абсолютно все», — говорить Сергій Кузан.

Велику роль у забезпеченні Самооборони відіграла українська діаспора, зокрема Ліга Українців Канади. Сергій Кузан говорить, що ця організація передавала тисячі доларів для Майдану. На ці гроші закуповувалися продукти й усе необхідне, щоби Майдан функціонував. Діаспора сприяла не лише матеріально, а й політично. Українці об’єднувались, виходили на мітинги й демонстрації, примушували парламенти й уряди говорити про Україну.

«Як тільки країна попала в біду, вони дістали свої синьо-жовті прапори, вони йшли до урядів, йшли до ЗМІ й лобіювали український інтерес, говорили голосом народу світу. Ось такою має бути наша діаспора», — згадує Сергій.

Самооборона Майдану
Євромайдан у Лондоні. Фото: vidia.ua

Тієї зими люди впевнилися — варто розраховувати лише на власні сили. Тільки спільними зусиллями можна збудувати успішну країну, і вона починається з власного дому. Для всіх протестувальників справжнім домом на три місяці став Майдан — і про його благополуччя потрібно було дбати. Територія Майдану завжди була прибрана та почищена від снігу. Якщо виникали проблеми — вони одразу ж усувалися.

«Я пригадую жінку, яка щодня о 8 годині ранку з двома баняками борщу й супу приходила, віддавала й по обіді забирала. І повторювала так кожен день. Я пригадую діда, який зняв свою шапку і віддав. Ми йому кажемо «Діду, у нас є купа одягу, шапка твоя не треба». Він відповів «Ні-ні-ні, вона вам потрібніша. Хочу, щоби це був мій внесок у Майдан». У мене викликали подив ті люди. Ось я тоді побачив ту націю, про яку співають у піснях, про яку складають вірші. Я побачив ту Україну, яку хочу бачити в усіх межах».

Революція Гідності довела, що в критичний момент українці можуть згуртуватися і віддати останнє для того, щоби жити у вільній, самостійній і незалежній Україні. Викривлена за комуністичних часів козацька приказка «Моя хата скраю — нічого не знаю» нарешті повернула своє істинне значення: «Моя хата скраю — першим ворога стрічаю!».

 

Дисципліна

На території Майдану серед тисяч протестувальників не було представників правоохоронних органів. Здавалося б, такі умови — ідеальні для процвітання злочинності, адже немає контролю та юридичної відповідальності. Це — Революція, і вона диктує свої обставини.

Проте за винятком зіткнень із Беркутом та міліцією, Майдан був найбезпечнішою територією України, адже там діяли неписані правила та закони. Вживати алкоголь, красти та чинити провокації — строго заборонено. Якщо хтось поводився нечемно в межах Майдану, бійці Самооборони виводили його за територію Майдану. Якщо порушував закон, то передавали міліції.

«Навіть коли п’яний хуліган лізе битися з нашими патрулями, ми не могли бити його у відповідь, тому що цей факт одразу був би запротокольований — факт бійки на Майдані. Тому ми акуратно скручували його і, бувало що за руки й за ноги, виносили. Але обов’язковою умовою було не бити навіть тих, хто на це заслуговував», — згадує Сергій Кузан.

Самооборона Майдану
Самооборона спіймала злодія. Фото: censor.net.ua

Дисципліна була важливою не лише на території Майдану, а і всередині Самооборони. Назару Франчуку було 20 років, коли він став сотником. Під його підпорядкуванням було чимало старших бійців із більшим досвідом, які не одразу сприймали його як керівника. У сотні Назара діяли певні правила: за некоректну поведінку бійці відтискалася, було багато тренувань, а вночі проводили навчальні алярми (тренувальні нічні тривоги ред.). Один із бійців із псевдо Томас певний час не сприймав таких методів і конфліктував із Назаром.

«Він подивився і зрозумів, що ця дисципліна допомагає. Що ми не просто так це робимо, аби знущатися з людей. Це було для тренування й підтримки порядку, щоби ми були як один організм і могли діяти в екстреній ситуації».

Назар пригадує і випадки крадіжок і чимало інших порушень, яким не місце було на Майдані. Таких людей виганяли із сотні та з території спротиву.

Ризикованим було й те, що люди, які вступали в лави Самооборони, могли перевищити свої повноваження. Але те, що вони входили до сотень, означало, що під час будь-якого штурму або зіткнення — це будуть перші люди, які отримають поранення. Відповідно, їх можуть схопити й вивезти.

«Далеко не кожен авантюрист погодиться на те, щоби постраждати заради тих ідеалів, у які він не вірить. А ми дійсно створили на Майдані свою невелику країну. Це була територія порядку, там не діяли закони Януковича, не було корупції й хамства, безпорядку й хаосу. Це була неймовірна атмосфера, і коли ти потрапляв у неї — намагався стати кращим», — говорить Сергій Кузан.

Самооборона Майдану
Зіткнення з силовиками. Фото: texty.org.ua

Самоорганізація як феномен

Процеси, що відбувалися під час Революції, вирізнялися високим рівнем самоорганізації. Майдан нагадував живий організм: кожен знав, що потрібно робити й до кого звертатися в незрозумілих ситуаціях. Значну роль у самоорганізації відіграла Самооборона. На Майдані можна було підлікуватися, сходити до юриста, послухати лекцію, отримати теплі речі чи їжу, стати волонтером чи захисником території. Кожен зайняв свою ланку, усі процеси були автономними, але дуже органічно поєднувалися в один механізм під назвою Майдан.

Важливим елементом самоорганізації була довіра між усіма учасниками Революції. Люди зневірилися в системі, яка діяла в країні, і створили власну. Замість примусової поваги до міліції з’явилася повна й щира довіра до Самооборони як структури, яка може захистити. Назар Франчук вважає, що саме організованість і єдність Самооборони сприяла довірі й авторитету серед інших протестувальників.

«Не було тренованих людей, не було суперменів, просто люди були організовані. У той момент вони тренувались, знали як поводитися в різних ситуаціях. Ми проводили тренінги, ми запрошували військових і колишніх міліціонерів. Люди бачили, що в екстремальних ситуаціях Самооборона організовано реагує, може дати відсіч, і відтоді почала заробляти авторитет».

Революція Гідності — світовий феномен. Феноменальність полягає в структурованості, організації та взаємодії між людьми. Аналогічним феноменом є й Самооборона Майдану, яка за короткий термін набула форми самодостатньої структури. Вона могла би втілитися на загальнонаціональному рівні.

«Що таке самооборона Майдану — це чоловіки, жінки, юнаки, яких об’єднувала готовність пожертвувати своїм життям і здоров’ям, щоби реалізувати Майдан. Ця готовність перебила водомети, перебила добре озброєних Беркутів, перебила вогнепальну зброю, шоломи, каски, щитки, бронежилети. Це ще раз показало, що люди, озброєні вірою й переконаннями, сильніші за тисячі сильних бійців, у яких немає мотивації. Тому я абсолютно переконаний, що самооборона Майдану була визначальною. Це був щит і меч Майдану», — підсумовує Сергій.

Самооборона Майдану
Загони Самооборони Майдану. Фото: Reuters

Реорганізація Самооборони

Українська армія системно протягом багатьох років руйнувалася, і коли після завершення Революції Гідності на Сході України розпочалася війна — вона була не здатна захистити території.

Весною 2014 року в Україні був розхитаний державний апарат, а країна була підкошена. Тоді на фронті з’явилися добровольці, а в тилу — волонтери. Серед них — сотні бійців Самооборони.

«Ми просто розширили межі нашого Майдану, ми перенесли наші барикади. Наші дальні барикади були вже не на вулицях Києва, а в Донецькій і Луганській областях, а також на межі з Кримом. Відбувався дуже природній процес витіснення руського міра з України», — говорить Сергій Кузан.

Революція Гідності — початок національно-визвольної боротьби, яка продовжується на Східному кордоні. Революція відродила нашу армію, національну гідність та силу. Вона нагадала нам, що Україна має йти власним шляхом. Окремо від Росії.

«Американські військові говорять: “Ваше військо зробило більше для утвердження української незалежної держави у світі, ніж уся офіційна дипломатія за всі роки незалежності”. Це сильний показник, бо сильні нації поважають тільки сильних і вільних».

Самооборона Майдану
Добровольці із загонів Самооборони Майдану, що записалися в резервісти Національної гвардії України й одразу ж виїхали на навчальний полігон. Фото: cheline.com.ua

Самооборона як стиль життя

Після завершення Революції вулицю Інститутську оминали багато українців — з надто важкими та трагічними спогадами вона пов’язана. Кожен метр асоціюється зі смертю Небесної Сотні. Сергій Кузан ще рік після Майдану не міг і подивитися в ту сторону.

«Я не можу собі навіть уявити, як може  жити людина, яка віддавала наказ на цей розстріл. Як може спати спокійно снайпер, який бачив, що ті всі люди беззбройні. Він спеціально підстрілював ноги, щоби добивати та заманювати інших людей. Я розумію, що я ніколи не пробачу москалям. Ми ніколи не станемо добрими сусідами. Ми помстимося їм, вони обов’язково заплатять за кожного полеглого під час Майдану».

Коли стикаєшся із системою хворої держави віч-на-віч та відчуваєш її дефекти на собі, виникає бажання змінити якомога більше процесів. Одна з разючих змін: реформа міліції — вона стала поліцією. Назар Франчук вирішив — потрібно йти й перезавантажувати ту систему, яка ще кілька місяців тому нищила українців.

«Для мене це був виклик. Я мав спробувати змінити цю систему, яка так повелася з людьми, котрі просто прийшли протестувати. Революція змінила хід історії, вона почала жорстку боротьбу проти того, що коїлось у державі».

Не можна вимагати змін у країні, якщо сам не готовий втілювати їх — з таким переконанням живе Сергій Кузан. Зараз його життя пов’язане з громадсько-політичною діяльністю.

«Мені би хотілося мати свою справу, працювати вдень, бачити родину й дивитися як росте моя дитина. Але я відчуваю свій обов’язок і необхідність зміни цієї країни, щоби смерть (Небесної сотні — ред.) була не марною, а з іншого боку — щоби коли підростуть сотні-тисячі таких Данил, як мій, щоби вони не казали на моє покоління: «Яку ж країну ви залишили нам». Не можна будувати острівець щастя, стабільності й добробуту в болоті або палаючому будинку. Не можна це побудувати лише для своєї родини, дитини, й обмежити її від усіляких негараздів. Найпростіше — узяти родину і виїхати за кордон, жити довго-щасливо й любити Україну десь на відстані. Це не мій шлях. Я хочу нашим дітям, і конкретно своїй дитині, залишити абсолютно нормальну країну, яка б мала умови для його життя й розвитку».

Можна ужити палки й газ,
Долі зламати і знести шатра.
Але займеться врешті від нас
Всеукраїнська визвольна ватра!

«Non nobis solum

nati sumus»

політика конфіденційності

Читай далі