Пісня про нерви: що таке стрес і чи буває він хорошим? | Захист Патріотів

Photo by José Martín Ramírez C on Unsplash

Пісня про нерви: що таке стрес і чи буває він хорошим?

Стає душно, тіло охоплюють легкі дрижаки. У роті пересихає, а мозок — «гальмує». Ніздрі жадібно захоплюють потоки повітря. Наступає заціпеніння. І лише серце б’ється вдвічі швидше.

Такий сплеск фізіологічних реакцій може викликати як провал на екзамені, так і перегляд фільму жахів чи народження дитини. Невдача в навчанні — ситуація нічим не виняткова, а поповнення в родині — особлива життєва подія. Проте в обох випадках людина переживає одне й те ж — стрес.

Цей термін був запропонований у 30-х роках минулого століття американським психофізіологом Волтером Кенноном, а пізніше набув теоретичної розробки в працях канадського ендокринолога Ганса Сельє.

Дослідник припустив, що всі біологічні організми мають вроджений життєво важливий механізм підтримки внутрішньої рівноваги. Проте поява чогось нового та несподіваного може його порушити. Організм відповідає на це неспецифічною реакцією, що спричиняє першу стадію стресу — стадію тривоги, тобто безпосередню реакцію на вплив подразника. Це викликає низку фізіологічних змін, пов’язаних із симпатичною нервовою системою.

Уявіть, що ви влаштувалися в нову компанію і вперше приходите на робоче місце. Попри те, що найстрашніше — співбесіда — позаду, усе найцікавіше лише починається: інший колектив, інші звичаї, інші обов’язки. А в голові єдине бажання: якомога швидше це пережити і стати «своїм».

Гіпофіз починає виділяти адренокортикотропний гормон (АКТГ) — «основний стресовий гормон» в організмі. АКТГ стимулює надниркові залози, призводячи до вивільнення адреналіну, норадреналіну та кортизолу. Кількість останнього в крові та сечі і є головним показником «міри стресу». Організм автоматично готується впоратися із загрозою завдяки базовій реакції «бийся або біжи»: пришвидшується дихання, частішає пульс, підвищується кров’яний тиск, напружуються м’язи.

Якщо стресова ситуація триває й далі, виникають інші внутрішні реакції, незалежно від природи стресора. Швидко потрібна енергія, тому печінка вивільняє додаткову глюкозу для живлення м’язів.

Готуючись до суттєвих енергетичних затрат, тіло «прискорює» метаболізм. Водночас деякі несуттєві процеси, такі як травлення, гальмуються.

Чи не першою ознакою стресу є сухість у роті: у такий спосіб збільшується величина повітряного проходу в легені. Кістковий мозок виробляє більше червоних кров’яних клітин, щоби сприяти переносу кисню, а селезінка — білих кров’яних тілець (розцінюючи стрес як можливу інфекцію).

Зміни відбуваються й у динаміці психічних функцій: мисленнєві операції сповільнюються, увага концентрується винятково на подразнику, а пам’ять послаблюється. Це гальмує процеси ухвалення рішень. Проте всі названі — екстрені — рефлекси покликані мобілізувати захисні механізми та адаптуватися. Тому стрес є неспецифічною для організму реакцією — станом готовності до подальших супротиву, боротьби або втечі. Якщо «загроза» минає, то стан організму повертається до нормального. Тривога і хвилювання вщухають.

Якщо ж стресор продовжує діяти, настає друга стадія — опору, або ж максимально ефективної адаптації. Організм захищається, витрачаючи «резервний» запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи. Здавалося б, це мало наносити непоправну шкоду.

Проте часто піддаючись впливу одного й того ж подразника, організм поступово звикає до нього. Нейронні системи розбудовуються, що й уможливлює процес навчання.

Повертаючись до прикладу з компанією, ми намагаємося «увімкнути» всю власну чарівність, аби успішно комунікувати з новоспеченими колегами та гарно проявити себе перед керівниками, а ще — правильно організувати робочий графік. Перебуваючи на роботі щодня, ми поступово звикаємо до оточення. Тому стрес необхідний, адже дозволяє розширювати сферу «прийнятного».

Проте якщо подразник не зникає, а придушити його чи призвичаїтися до нього не вдається, стрес підсилюється, розвивається, викликаючи в організмі цілу низку особливих змін. Загальна опірність зменшується, що призводить до третьої стадії стресу — виснаження. У цьому випадку адаптаційний процес порушується настільки, що спричиняє вичерпання життєвих резервів організму. Фізіологічні та психічні реакції доповнюються особистісними та медичними.

Наприклад, якщо на новій посаді не складаються стосунки з колегами, керівник виявився самовольцем, а кількість необхідних до виконання завдань змушує засиджуватися до глибокої ночі.

Людина може страждати від повного придушення волі, зниження самоконтролю та пасивності, стереотипності поведінки, нездатності до творчих рішень, підвищеної сприйнятливості до впливу інших осібта невмотивованого страху. Виникають постійна втома, біль та/або тиск у потилиці, шиї, животі, спині, а також у грудній клітині й очних яблуках, рясне потовиділення, ядуха, нудота, блювота, тремтіння колін. Окрім того, часом спостерігаються істеричні реакції, головні болі, афективні стани та безсоння. Тут варто бути насторожі: третя стадія, що свідчить уже про хронічний стрес, може призвести до різноманітних захворювань.

Американські кардіологи М. Фрідман та Р. Ройзенман у 70-х роках минулого століття здійснили дослідження, проаналізувавши поведінку людей, залучених до розумової праці (наукові працівники, інженери, адміністратори, менеджери). Лікарі виділили два основних типи осіб: схильних та стійких до стресу. Серед представників першої групи були поширені типові хвороби так званої стресової етіології*: серцево-судинні патології, виразка шлунку, психосоматичні розлади, неврози, депресивні стани.

Проте стрес не варто розцінювати винятково як «страшне» й «моторошне». Уже згаданий Сельє виокремлював два типи стресу — дистрес та еустрес, пов’язані відповідно з негативними та позитивними емоційними реакціями. Пізніше Сельє запропонував розглядати стрес як міру зношеності організму, оскільки помітив, що сильне перенапруження прискорює процеси старіння. Екстремальні ситуації впливають на людину чи не щодня, підвищуючи загальний тонус. Якщо вони не досягають визначеного критичного рівня, то діють із користю для організму. Дослідник стверджував, що мала доза стресу повертає молодість, життєві сили, виробляє навичку справлятися зі складними життєвими ситуаціями.

«Ми не повинні уникати стресу. Але ми можемо використовувати його та насолоджуватися ним. Якщо краще пізнаємо його механізм, то виробимо відповідну філософію життя».

Ганс Сельє

На людину безперервно діють різноманітні за кількістю та якістю подразники. І стрес виникає головно від того, як сприймає «загрозу» конкретна особистість. Граничний рівень емоційної напруженості дуже відрізняється для кожного індивіда.

Для когось не складе величезних зусиль пройти «стежкою смерті» — найнебезпечнішим пішим маршрутом у світі — на горі Хуашань у Китаї, проте буде заскладно виступити перед тисячною аудиторією. А хтось зможе безстрашно гасати верхи, проте відчуватиме дискомфорт від контакту з метеликами та павуками.

Помірна доза стресу застерігає від закостеніння і сприяє особистісному розвитку. А головні перешкоди на шляху до відновлення рівноваги — лише в наших головах.

______________

*Етіологія — теоретичний розділ медицини, який вивчає причини виникнення хвороб.

Читай далі