Почути та зрозуміти. Ветерани та суспільство | Захист патріотів

Фото: kherson.fm

Почути та зрозуміти. Ветерани та суспільство

До ветеранів завжди прикута увага: як держави, так суспільства та медіа. Ми формуємо думку про ветеранів, їхні потреби та психологічний портрет з власних уявлень, риторики державних органів та з медіа, які дивимось та читаємо. Саме тому для ефективної інтеграції ветеранів у суспільство важливо говорити правду про ветеранів та їхні потреби. 

США

Військова традиція в Сполучених Штатах Америки як незалежної держави бере початок ще з кінця 18 століття. Лише після Другої світової війни США взяли участь в понад десяти збройних конфліктах. Після повернення додому велика кількість ветеранів стикається із суспільством, яке не має жодного уявлення про війну.

В США є кілька інтернет-ресурсів, які спеціалізуються на висвітленні військової та ветеранської тематики. Серед них інтернет-ЗМІ Veterans News, Military Times та American Veterans Center. Там можна знайти інформацію на кожен смак: від корисних порад для військових щодо державних програм до тематичних новин, репортажів та статей.

Окрім інтернет-ресурсів, є також програми на громадських радіо та телебаченні, які розповідають історії про війну та військових. Корпорація громадського мовлення є інформаційним партнером проекту the American Homefront Project. Історії військових та ветеранів, які публікуються на офіційному сайті ініціативи, транслюються в ефірі шести станцій.

Радіостанція WYSO започаткувала програму Veterans Voices, в якій ветерани розповідають в ефірі свою історію, тим самим акцентують увагу на тих проблемах та питаннях, які їх турбують. Це дає можливість ветеранам формувати свій образ в суспільстві самостійно.

Окрім тематичних медіа та програм, тема ветеранів висвітлюється і в центральних медіа. І навіть у Штатах, де є понад столітня практика висвітлення війни та ветеранів, журналістам вдається викривлювати образ ветеранів. Так, у 2015 році популярного американського ведучого Брайяна Вільямса відсторонили від роботи через спотворення фактів у час війни в Іраку. Це спричинило появу «фальшивих ветеранів» — протягом останнього десятиліття американські ЗМІ часто зіштовхувалися з проблемою вигаданих подвигів. Така журналістська недбалість провокує конфлікт щодо сприйняття та ставлення до ветеранів в суспільстві.


Thank you for your service. Фото: hollywoodreporter.com

Thank you for your service

Американці є досить відкритою нацією. Для них природно привітатися з незнайомцем, підсісти в кафе за столик до незнайомця чи посміхнутися до будь-кого на вулиці. В Сполучених Штатах військові мають особливе місце в суспільстві, розуміння важливості їхньої служби та повагу від громадян. Для того, аби виразити вдячність військовому, достатньо лише п’ять слів — «Thank you for your service». На вулицях США цю фразу можна почути часто: так пересічні американці звертаються до військових та ветеранів.

Серед військових США існує неоднозначне сприйняття таких слів подяки. Деякі ветерани вважають, що дякувати військовим — це те саме, що дякувати людям іншої професії: поштарям за листи, вчителям за навчання дітей, комунальним працівникам за вивіз сміття. І якщо цим категоріям людей не дякують щодня, то не варто дякувати і військовим, адже це — свідомий вибір професії, обираючи яку з самого початку ніхто не думає про вдячність з боку цивільних.

Проте для більшості ветеранів «Thank you for your service» є ознакою підтримки та розуміння. Адже військові — це ті люди, які покидають рідні домівки на місяці та роки, щоб захищати інтереси своєї держави та громадян. Тож для них ці слова — це підтвердження важливості місії, яку вони виконують.

Особливе значення слова «Thank you for your service» мають для ветеранів В’єтнамської війни. Роки цього конфлікту припали на популярність та поширення в США неформальної групи хіпі, які були пацифистами та всіляко висловлювалися проти мілітаризації та війни. 

Після повернення з В’єтнаму ветерани стикалися із несприйняттям та несхваленням їхньої військової служби. По всій країни відбувалися мітинги проти втручання США до В’єтнаму. Часто хіпі вдавалися до вербальної агресії щодо військових. Військове вторгнення у В’єтнам негативно висвітлювали й американські медіа, що посилювало суспільне несприйняття як самої війни, так і її учасників.

У перші роки після В’єтнамського конфлікту багато ветеранів цієї війни вчинили суїцид. Причинами цього був і низький рівень психологічної підтримки та реабілітації, і суспільне несприйняття. Результат — відчуття непотрібності країні. Тож сьогодні, коли ветерани В’єтнамської війни чують слова вдячності від цивільних, вони мають можливість компенсувати ті емоції та відчуття потрібності, яких не було після повернення додому.

На традиції подяки «Thank you for your service» базується велика частина соціальної реклами США. Так, в ній спостерігається головний наратив: коли бачиш ветерана — подякуй йому за службу та навчи своїх дітей бути вдячними.

 

Україна

В українських медіа висвітлення військових та війни з’явилася в 2014 році з початком російської агресії на Донбасі. Саме на цей період припала найактивніша увага журналістів до військових: про них щодня писали статті та новини, знімали телесюжети та говорили на радіо.

Тоді українські журналісти лише вчилися писати про війну та людей, яких вона зачіпає. При цьому були допущені помилки, які вплинули на сприйняття ветеранів суспільством. Так, згідно аналізу інтерв’ю з бійцями у ЗМІ, який в 2016 році провела ГО «Побратими», журналісти в своїх матеріалах часто використовували слова, які ветерани сприймають негативно. Йдеться про таке: «фронтовик», «хлопці», «демобілізовані», «хворі», «реабілітовано», «страшні психологічні наслідки», «неадектватна поведінка», «жахи війни», «ПТСР». Частина цих слів не стосуються ветеранів та військових, частина не відповідають реальному стану справ та справжнім причинам психологічних травм.

Задля рейтингів та збільшення кількості переглядів матеріалу, журналісти схильні драматизувати та перебільшувати проблеми, з якими стикаються ветерани. Натомість це провокує жалість до ветеранів, сприйняття їх як безпорадну верству населення, яка потребує постійної допомоги.

Насправді ж, ветерани здатні самостійно впоратися з власними проблемами, налагодити життя та реабілітуватися. Єдине, що їм потрібно — розуміння, підтримка та відсутність жалості з боку цивільних. Серед ветеранів та військових є запит на матеріали, які б розповідали про перемоги та досягнення тих, хто повертається з війни. Потрібно говорити про ветеранів не як про жертв війни, а як про переможців.

Одним з проектів, який зображає ветеранів як сильну та самодостатню спільноту, є «Переможці», реалізований ТСН та журналом VIVA! Проект розповідає 18 історій ветеранів, що отримали серйозні травми на Сході та тепер живуть із протезами. «Вони не втратили сили духу і своїм прикладом надихають тисячі українців» — говориться в описі проекту.

Проте таких проектів в медіапросторі — одиниці. Сьогодні в Україні 363 253 учасники бойових дій. Це — 363 253 історії переможців, про які має знати кожен українець.

Володимир Фальчук. Фото: Микита Завілінський

Володимир Фальчук — ветеран полку «Азов» (його інтерв'ю, до речі, є тут). Він вважає, що здебільшого журналісти пишуть та говорять про те, про що не мають уявлення. Це і про відчуття на війні, і про психологічні проблеми після неї, і про героїзацію військових та драматизацію їхнього життя.

«Перестаньте говорити про те, чого не знаєте. Кажіть про факти, а не про здогадки чи оціночні судження. Брехня вбиває, просто не так швидко», — каже Володимир.

Хлопець вважає, що не варто розділяти дії суспільства та медіа в процесі формування образу ветеранів, уявлення про їхні потреби та проблеми. Медіа роблять те ж, що суспільство, але мають вплив на більшу кількість людей.

Володимир Фальчук пригадує, коли повернувся з війни та їхав у метро, відчував, що його спеціально не помічають. А коли перетинався з людьми поглядами — ті опускали очі. Хлопець не очікував подяки, але і не очікував ігнорування. На його думку, причиною такої поведінки є бажання людей відмежуватися від війни та її наслідків.

Хлопець не сподівався, що подібно до американців люди почнуть дякувати за службу, проте думав, що місто усвідомлює, що в країні війна. Проте цього не було — Київ жив у звичному для себе ритмі. Важливішим за слова подяки для Володимира була і залишається допомога кожного у війні.

«Це не означає, що треба бігти у військкомат чи починати волонтерити. Треба просто робити свою роботу чесно і відповідально, ніби востаннє. Це найкраща подяка. Для мене головний ворог — це люди, що не платять податки і вважають це нормою. Люди, які забили на якість своєї роботи, які кидають сміття не в смітник, які порушують ПДР, бо «всі ж так роблять». Цей ворог набагато страшніший за війська РФ, бо його не можна вбивати». — каже Володимир.

Волонтери вважають, що ігнорування суспільством ветеранів та військових є наслідком закритості українців. Нам важко підійти до незнайомої людини та сказати: «Дякую». 

Так в серпні 2018 року в Україні розпочалася соціальна кампанія подяки військовим та ветеранам під назвою «Завдяки тобі», ініційована ГО «Побратими». Головна мета — навчити українців дякувати військовим та ветеранам без слів, прикладаючи долоню до серця. Це простий жест, який допомагає подолати бар’єр та висловити вдячність людині, яка захищає країну і мирне життя.

 

В рамках кампанії вийшли три соціальні ролики. Також, з подякою військовим та ветеранам, до ініціативи долучилися близько півсотні відомих людей.

Для ветеранів подяка за їхню службу важлива: для когось словами, а для когось вчинками. Проте ще важливіше — не жаліти військових. Адже вони здебільшого негативно ставляться до подібних почуттів.

«Я не певен за всіх, але з тих, кого я знаю, не потрібні співчуття і жалість. Від цього мертві не встануть. А от зробити так, щоб надалі їх було менше, може кожен», — каже Володимир.

Часто через відсутність військового досвіду та розуміння того, що відбувається на війні, цивільні підбирають неправильні слова на кшталт «Я тебе розумію» або «Бідолаха, що ж тобі довелося там пережити».

Ще однією проблемною темою є героїзація образу військового в суспільстві. Володимир Фальчук вважає, що немає живих героїв. І навіть ті, що загинули, не завжди робили героїчні вчинки. Натомість варто переглянути саме ставлення до героїв та їх вшанування.

«Герої не вмирають», «Повертайся живим.» Після цього і жити не дуже хочеться. А от: «повертайся зі щитом, або на ньому» — звучить якось краще. Мені іноді здається, що ми настільки любимо страждати, що це нас і вб`є».

Ветеранам не потрібні співчутливі погляди. Вони не чекають на допомогу — бо самі будують своє життя. Єдине, що ти можеш їм дати — вдячність за кожен мирний день. Просто подивись в очі, посміхнись і поклади руку на серце.

Читай далі