Ветеранський намет. Писати книги про війну, щоб її не було | Захист патріотів

Фото: Валерія Діденко

Ветеранський намет. Писати книги про війну, щоб її не було

При вході на Мистецький арсенал з 22 по 26 травня стояв намет. Навколо нього люди у військовій формі та в цивільному: ветерани АТО, які продають власні книги, та відвідувачі Книжкового Арсеналу, які хочуть дізнатися правду про російсько-українську війну. І таких людей виявилося багацько.


Ветеранський намет. Фото: Валерія Діденко

Конфлікт

Усе почалося із допису в facebook. Видавництво “Залізний Тато” висловило свою претензію та почало збирати підписи після того, як Мистецький арсенал відмовив їм в участі у IX Міжнародному фестивалі “Книжковий Арсенал”. Мовляв, насправді “глум та пустопорожня декларація, яка жодним чином не корелюється з дійсністю” лежать в основі цьогорічного фестивалю, а не “співжиття, спільне буття на основі цінностей і домовленостей”, як було заявлено в програмі події.

Після бурхливої реакції в соцмережах, підключення Міністерства ветеранів України та громадських активістів за стіл перемовин сіли різні сторони конфлікту та дійшли спільного знаменника: Ветеранський намет. Оксана Щур, кураторка Міжнародної програми Книжкового Арсеналу, стверджує, що дискусія навколо представлення видавництв різних напрямків є набагато ширшою. Через обмежену площу Мистецького арсеналу вони мусили відмовити чверті учасникам.

“Я би зосереджувалася не на тому, наскільки обґрунтованою загалом може бути емоційна реакція соціальних мереж, але також і на тому, наскільки у цій хвилі було чути наш голос, чи поважали критики також і нашу позицію і чи пробували вони запитати про наші аргументи”. ― пояснює Оксана.

Втім, видавництво “Залізний Тато” заявило про претензії, які воно має до Мистецького арсеналу, а видавництва “ДІПА” та “Білка” власне і зайнялися безпосередньою боротьбою за встановлення Ветеранського намету. Олег Болдирєв, який пише під псевдонімом Мартин Брест, має стосовно цього категоричну позицію. Так, каже він, книжковий бізнес в Україні лише для обраних, але певні кроки назустріч мусять бути.

Вояка не має боротись за свої права. Це має робитись автоматично, як в Штатах. Він тільки приходить, ще форму після Іраку не виправ, до нього вже біжить соцпрацівник й каже: "Отже, сьогодні у нас зустріч там, завтра приїду беру ваші документи і везу туди, післязавтра ми до психолога. Все зрозуміло?". Вони цю систему відпрацьовували 40 років, воно й логічно”.


Ветеранський намет. Фото: Валерія Діденко

Що було в наметі?

У Ветеранському наметі темно. Стіни обвішані прапорами. Волонтери та автори розповідають про книги та війну. Біля входу в намет висить жартівливий наказ міністерки у справах ветеранів Ірини Фріз. Він ніде не зареєстрований. Його написали самі ветерани #поприколу, але Ірина і справді підписала його.

Більше 50 авторів та 87 найменувань книг ― саме такі цифри прирівнюють цей стенд до будь-якого іншого великого стенду на Книжковому Арсеналі. Але тут усіх об’єднує не спільне видавництво, а спільна війна. Юрій Руденко, автор двох книг, розповідає:

“Книжка, яка гідна бути представлена тут, це має бути про війну. Друге ― автор має бути причетним (військовим діючим чи демобілізованим, ВПО, волонтер). Тобто якщо ветеран написав книгу про цвіточкі, то він сюди не годиться. Якщо людина з вулиці написала про страшниє бої, то це теж не годиться”.

На Книжковому Арсеналі книги про російсько-українську війну є не лише в Ветеранському наметі. Видавництва “Темпора”, “Фоліо”, “Смолоскип” та інші також їх видають, але ці книги ставлять невелику частку від їх загальної кількості. Ветеранський намет же ― увесь про війну.

Олег заявив, що 70% відвідувачів намету не знали нічого про літературу, написану ветеранами. Вони зайшли в Ветеранський намет, а вийшли звідти трішки згодом із книгами.

“У кожному разі, жваве обговорення ситуації у соціальних мережах показало, що тема війни є актуальною та болючою, а Книжковий Арсенал ― це певною мірою соціальний зріз, де мають бути представлені різні соціальні групи, у тому числі й ветеранська спільнота”. ― підсумовує Оксана.


Юрій Руденко. Фото: Валерія Діденко

Навіщо це їм?

Психологи часто радять “виписатися”, аби впоратися із потужними емоціями. Такий спосіб вважають більш ефективним, аніж розмова з другом або спеціалістом, адже мозок сам обирає історію та працює з нею. Хоча написання книг і допомогло Юрію, та він не називає це реабілітацією.

“Насправді, банальне викладання думок на папір чи куда ― це їх переосмислення, переглядання, переживання, споглядання з іншого боку. В ідеалі, це терапевтична штука. Це ок, а якщо ще гроші приносить чи бенефіт ― це вапше хорошо. Чим більш воно популярне, модне й розрекламоване буде, тим краще”.

В США існують програми, які дозволяють ветеранам війни написати та видати книгу за бюджетні кошти або кошти громадських організацій. Це пов’язано не лише з реабілітацією та терапевтичним ефектом від письма. Олег стверджує, що ветерани є носіями унікального досвіду, які пишуть про війну заради того, щоб її більше не було.

Боротьба ветеранів за місце на Книжковому Арсеналі має причину. У кожного вона своя, проте усі вони хочуть розповідати правду про війну. На додачу до фізичного, економічного та дипломатичного протистояння, Україна мусить відбивати атаки й ідеологічного характеру. “Руськім постійно треба шось брехати (прим. ред. ― про Україну)”, каже Юрій, книги котрого читають на Сході України та навіть в Росії. Вони змінюють свідомість, а тому потрібно їх просувати.

Бачачи тенденції, військові і не дуже, через 5-10 років виявиться, що нас там не було. Моїх пацанів там не було, там воювали якісь інші люди з іншими нагородами. Воювали там нереальні комбриги з нагородними пістолетами по дві штуки в руки. А, насправді ж, всю війну роблять солдати”. ― каже Олег.

Розповідь про те, що відбувалося раніше на полі бою та що коїться сьогодні, є нагадуванням для тих, хто ніколи не бачив війни, що вона є. Протягом чотирьох днів Книжкового Арсеналу Ветеранський намет продав 4261 книгу на суму 721 тис. грн. Попередньо волонтери та ветерани робили ставку на 1000 книг. Олег каже:

“Ціль моєї писанини ― не прославити себе. В мене є пацани, мої 30 рил. Коли я приїхав в армію, то я б з ними в одному полі не сів срати. Такі ублюдки рідкісні. Через пів року я вважав їх найкращими людьми в світі. Ці люди залишаться в моїй книжці”.

А книги залишаться у понад чотирьох тисяч людей, які забрали їх додому.

Олег Болдирєв (псевдонім ‒ Мартин Брест). Фото зі сторінки Олега в Facebook

Топ-5 книг Ветеранського намету:

1-2. “Пехота” та “Пехота-2”, автор Мартин Брест. Книги, написані від першої особи, описують побут, бої та помилки солдатів під час антитерористичної операції на Сході України. Автор є учасником події та розповідає ту історію, частиною котрої був сам.

3. “Грязь [*khaki]”, автор Сергій Сергійович. Бруд ― слово, що описує російсько-українську війну, а хакі є кольором камуфляжу та також перекладається як “бруд”. Збірка автобіографічних оповідань колишнього розвідника про той бруд, який на фронті усюди.

4. “Кофе с привкусом пепла”, автор Олексій Петров. Переважно автобіографічна історія про події з березня 2014 року по липень 2015 року. Події відбуваються в зоні АТО, в Мелітополі.

5. “Життя після 16.30”, автор Олександр Терещенко. Автор книги ― один з кіборгів. Коли в приміщення кинули гранату, він не встиг її викинути назад з вікна. Він втратив обидві руки і око. Джгути наклали о 16:30, саме так і називається книга, адже з того моменту у Олександра почалося нове життя.

Читай далі