Я повернувся з війни, тоді чому я такий розлючений? | Захист Патріотів

Ілюстрація: lightshade.com

Я повернувся з війни, тоді чому я такий розлючений?

Тебе заводять усілякі дурниці. Ти зненацька вибухаєш лайкою на близьких лише для того, щоби побачити у їхніх очах біль або страх. Іноді ти навмисно починаєш бійку, а зазвичай — лише реагуєш. Ти кидаєшся на тупого водія навіть перш ніж усвідомиш, що засліплений люттю. У цю мить ти не відчуваєш нічого іншого й тобі на все начхати. Коли вдається бути в доброму гуморі, достатньо одного кривого погляду, слова або зміни чийогось тону, щоби клацнув перемикач і ти знову повернувся туди, де був.

Якого біса ти такий лютий? Зрештою ти повернувся додому й мав би бути в порядку й щасливим, правда ж? Хіба не так вважають усі навколо? Боляче визнавати, що ти спричиняєш людям страждання. Ти робиш це ненавмисно, але вони не розуміють цього. І ти не знаєш, як перестати поводитися таким чином. Цей гнів продовжує відштовхувати від тебе людей. І це природно для оточуючих віддалятися від тебе й захищатися. Або скаженіти у відповідь, і тоді ти знов і знов потрапляєш у пастку конфлікту, якому не радий ніхто. Люди дивляться на тебе й кажуть, що це твоя провина, бо ти весь час до біса злий. А ти звинувачуєш їх, тому що, здається, вони навмисно дратують тебе. І не встигаєш отямитися, як залишаєшся один у власному світі.

Однією з найболючіших ситуацій після повернення додому є нездатність впізнати себе. Адже те, що ти відчуваєш, і те, як ти тепер дієш, сильно відрізняється від того, яким ти був раніше. І сильно відрізняється від того, яким ти хочеш бути. Чим чутливішим і ніжнішим було твоє серце до війни, тим важче не ненавидіти себе за цю зміну. Я розмовляла з багатьма ветеранами, які казали мені, що гнів є однією з їх найбільших проблем, але вони, схоже, не здатні встановити зв’язок із тим, звідки походить цей гнів. Або зрозуміти, що з ним робити.

Отож, давай з’ясуємо.

 

По-перше, чому ти такий розлючений?

Головне, що треба прояснити: люди та речі, що тебе оточують, не є істинною причиною твого гніву. Вони діють лише як спускові гачки (тригери). Таким тригером може бути будь-хто або будь-що. Оточуючі можуть навмисно ображати тебе або любити тебе. Але вони не є джерелом сильної люті, яка охоплює тебе. Навіть тоді, коли недоброзичливість, егоїзм або нерозуміння змушує людей ставитися до тебе без поваги, інтенсивність гніву все ще вкорінена в чомусь іншому.

 

Справа в силі, контролі та вразливості…

Найглибше коріння твого гніву криється в тому, що будучи на межі своїх сил, ти водночас є абсолютно безсилим перед обличчям життя і смерті. Він пов’язаний з енергією смерті у твоєму бутті й із самою смертю. З тим, що твоє життя було під загрозою, що, обриваючи чиєсь життя, ти водночас вбивав частину себе. Глибоко всередині ти несеш духовну відповідальність за те, що був носієм смерті, і ця відповідальність має багато наслідків для твого морального стану. Це змінює твоє ставлення до світу.

Під час бойових дій ти стикаєшся з найвищим ступенем сили, контролю і вразливості. Кожного разу, коли ми, як людські істоти, відчуваємо себе поза контролем над речима, які, як ми вважаємо, повинні контролювати, ми стаємо розлюченими та/або пригніченими. Рішення, які приймаються в бою, й обставини, у яких ти опиняєшся, випробують твою силу, контроль і вразливість по максимуму. І все це стосується не лише позбавлення життя. Ти можеш бути так само розгніваним через те, що був свідком чиїхось страждань — страждань, до яких ти взагалі не причетний — але за які відчуваєш відповідальність, тому що не зміг запобігти або зупинити їх. Це стосується також проблеми поганого командування й булінгу всередині армії. Чим менше ти відчуваєш змогу контролювати ситуацію, тим злішим ти будеш ставати.

Що з цим робити: Необхідно усвідомити, що ти зазнав цих інтенсивних коливань сили, контролю та вразливості. Знайди час, щоб обдумати що насправді підлягало твоєму контролю, а що — ні. Що, на твою думку, ти мав контролювати? Де й коли ти відчував себе безсилим? Що тобі необхідно визнати власною відповідальністю й що з покладеного на тебе зараз НЕ Є твоєю відповідальністю? Гнів буде залишатися доти, доки ти будеш дотримуватися переконань, що міг би або повинен був мати більше сили й контролю, ніж мав. Отже, кінцева мета — рухатися до переконань, які дозволять визнати, що енергія війни була сильнішою за тебе.

 

Справа також у скорботі…

Я говорила про це багато разів і буду продовжувати повторювати: після повернення додому ветерани бойових дій спочатку відчувають скорботу. Скорбота спричиняє гнів. Не навмисний гнів, а гнів, який накопичується і вибухає, тому що тиск від скорботи має кудись виходити, і він виливається в сльози або гнів. Ти не просто сумуєш за втратою тих, кого любив, ти сумуєш на більш глибокому рівні людської природи, сумуєш за силою, контролем і вразливістю, сумуєш через втрату незнання найтемніших сторін людської природи всередині себе, сумуєш від страждання, яке ти спричинив і свідком якого був, сумуєш за втратою переконань і уявлень, які сформували твій світогляд і бачення життя, сумуєш за часом, втраченим для спілкування з близькими людьми, втраченими відносинами й довірою, втратою військової кар’єри (у багатьох випадках), втратою звичного укладу життя і втратою себе.

Усе це приносить страждання. Ти відчуваєш біль і депресію, смуток, заціплення, порожнечу та… гнів.

Що з цим робити: Наше суспільство не визнає й не дасть тобі дозвіл на жалобу. Ти повинен зробити це сам. Це означає, що ти відступаєш і усвідомлюєш глибину того, що втратив, і перестаєш говорити собі, що ти не маєш бути таким. Потім ти даєш собі дозвіл зрозуміти, що сумувати нормально і правильно, що ти дозволяєш собі сумувати. Якщо ти намагаєшся стримати або приховати це почуття, глибше заштовхнути його всередину, ігнорувати його, воно просто продовжить вивільнятися через гнів. І це не пройде само собою.

 

Ще це стосується фізичних змін у твоєму тілі, енергії та відсутності сну…

Якщо ти відчуваєш, що нерви потріпані та зношені, це тому, що вони такими і є насправді. Характерний тип стресу та реакцій, які твій організм переживав під час бойових дій, змінюють твою енергію та тіло. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) передбачає біологічні зміни, за яких твоя нервова система була перепрограмована на реагування на загрози. Це також змінює твою емоційну енергетичну систему, і такі зміни є реальними. Фізичний біль пожирає емоції. Сон також безпосередньо пов’язаний з емоційним контролем. А всім відомо, як добре спить більшість ветеранів — безладний сон короткими уривками, неякісний через нічні кошмари, алкоголь і ліки. При нестачі сну дуже важко контролювати емоції. (Пригадай маленьких дітей, зазвичай вони стають дратівливими, коли перевтомлені. Те ж відбувається і з дорослими).

Існують і інші причини гніву, але вищенаведені є основними, які відчуває більшість ветеранів бойових дій.

 

Так що ж робити, щоби впоратися зі своїм гнівом?

Дозволь людям, що знаходяться поруч, дізнатися причину. Ти не повинен розповідати їм подробиці, але ти не можеш вважати людей відповідальними за те, чого вони не знають. А якщо вони не знають, що ти втратив друзів, яких любив і тому сумуєш, вони не зможуть поспівчувати тобі або побачити тебе в іншому світлі, щоби зрозуміти. Отож, я знаю, що багато хто з вас каже, що ви не хочете, щоби вас жаліли. Дозволити людям запропонувати свою підтримку — даючи їм можливість збагнути, що з тобою відбувається — не є ознакою слабкості. Я розумію, що більшість людей і не збираються збагнути, але якщо не дати їм такої можливості, вони точно не збагнуть. Поясни близьким, що ти сердишся, бо тобі зле від того, що сталося на війні, і тому, що ти сумуєш за побратимами, яких втратив. Тобі не потрібно ділитися подробицями, але дай їм хоча б щось. Те ж саме стосується й колег. Таким чином, якщо ти втратиш самовладання на роботі (а це ймовірно станеться), вони матимуть певне розуміння чому.

Знайди конструктивний спосіб дати вихід своїм емоціям. Гнів — це енергія. І тобі потрібно послідовно звільнятися від неї. Не треба навідуватися до небезпечних районів міста, наражаючись на бійку. Знайди безпечну фізичну активність і займайся регулярно. Купи боксерську грушу, порубай дрова, потрощи кувалдою метал, піди в тренажерну залу, займись спортом, вивчай бойові мистецтва — роби все, що дозволить тобі безпечно вивільнити цю енергію. Іноді також потрібно випустити енергію вербально — припини викрикувати образи в бік своїх близьких, знайди приятеля, якому довіряєш і випусти пар. Якщо в тебе нікого немає, йди з місця події й деякий час побудь на самоті. Дізнайся, як заспокоюватися за допомогою дихальних технік, щоби мати змогу думати. Спробуй виписати все, що тебе дістало. Просто відкрий вордівський документ і друкуй усе, що заманеться. Справа в тому, що чим більше ти висловлюєш емоції, які породжують гнів, тим менше потрібно їм прориватися і вибухати для полегшення твого стану.

(У тебе є вибір: стримувати гнів у собі або позбутися його. Якщо ти заморозиш гнів всередині, то будеш почувати себе краще лише в цей момент, якщо позбавишся його — тобі покращає надовго. Вибір за тобою.)

Дозволь собі скорботу. Висловлювати свої страждання боляче. Не лякайся цього. Здається, що біль переповнить і розчавить тебе, але це станеться тільки тоді, коли ти не знайдеш способу поглянути на нього інакше (саме це і є справжньою цінністю хорошого психолога). Якщо ти хочеш плакати, плач. Так, я знаю, що можна опинитися в незручному становищі, якщо розридатися на роботі чи в студентському містечку, але таке стається несподівано. Побудь на самоті кілька хвилин, дай волю сльозам. Ці сльози є природною частиною процесу зцілення. Вони послаблюють тиск і випускають із тебе енергію смутку й болю. Для багатьох із вас плакати нелегко, але це людські емоції і вони необхідні. Твій дух потребує їх для зцілення.

Вияви тригери і знайди як їх обходити. Якщо ти можеш з’ясувати, що діє на тебе як спусковий гачок, знайди як відволікти себе в такі моменти. Якщо ти випускаєш з уваги найбільш важливе, коли знаходишся за кермом, спробуй помістити на приладовій панелі знімок того, що можеш втратити. Знайди річ, яка допоможе тобі «заземлитися» (тобто повернутися в теперішній момент) і тримай її при собі. Це може бути знімок коханої людини, камінець, браслет, підвіска або намисто. Якщо ти знаєш, що певні ситуації є для тебе тригером, і через них ти можеш у щось вляпатися, уникай їх. Якщо якісь пости на Facebook постійно виводять тебе із себе, відпишись від їх авторів. Шукай те, що ти можеш контролювати, візьми під контроль і не відпускай.

Прийми рішення відпустити. Зрештою, ти збираєшся пройти через тривалий період жалоби, де ти зустрінешся з необхідністю прийняти рішення: триматися за біль і скорботу, або відпустити їх і рухатися далі. Але ти не зможеш це зробити, поки твій дух не буде готовий. Отож не думай, що можеш просто вирішити перестати гніватися, і це спрацює. Це так не працює. Ти не дістанешся до цього моменту, доки твій дух не вбере в себе все те значення, що може мати біль. Так само, як і той, хто несе важку ношу, ти зрозумієш, що насправді можеш обрати чи скинути цей тягар, і це не означає, що він не є цінним, і не означає, що ти «забуваєш» або вважаєш, що він не має значення. Ти зможеш прийняти рішення зняти із себе тягар і залишити його, і ти зрозумієш, що це нормально більше не нести його. На цьому етапі ти можеш відчувати страх, тому що дійсно не будеш знати, що станеться, якщо ти не піднімеш цей тягар знову, або в кого перетворишся, якщо не будеш його нести. Тут ти обираєш віру й довіру, і заспокоєння духу, і все твоє єство відчує це і спонукатиме тебе рухатись уперед.

Пам’ятай, ти не є поганою людиною через те, що гніваєшся. Ти є людиною, яка зазнала душевного болю. Твоє серце болить. Ти несеш духовні (не релігійні) розуміння й тягар, яких не мають люди навколо тебе. Спроба діяти немов немає всього цього болю й горя, тільки погіршить ситуацію. Якщо гнів змушує тебе почувати себе потворним, то це тому, що ти не можеш побачити крізь нього свою сутність, яка є любов і світло, і той зв’язок із темрявою, який розуміють лише військові.

І зрештою, звернись по допомогу. Ти потрапив у це становище не за власним бажанням і не вийдеш із нього самостійно. Тобі потрібна допомога. І якщо ти не можеш знайти її у ветеранських організаціях, не здавайся. Ти можеш пробитися крізь своє горе. Посттравматичний синдром можна лікувати. Твої серце й дух можуть зцілитися. Для цього треба діяти мужньо й рішуче. І для цього необхідна підтримка. Тому я тут. Щоби провести тебе через цю подорож і не дозволити здатися.

Перший крок, однак, полягає в тому, щоби вирішити більше не застрягати на цьому етапі.

 

Статтю перекладено з дозволу авторки. Це ще один наш переклад із серії матеріалів письменниці Бріти Ріке-Драґіцевіц. 

Протягом кількох років авторка жила і працювала репортером у повоєнному Сараєво, Боснія. Писала для The Associated Press, The Los Angeles Times та інших видань. Через власний духовний досвід та досвід життя з тими, хто вижив у війні, вона знайшла зцілення, надію та відновлене відчуття цілісності життя після війни.

 

Оригінал статті: https://lifeafterwar.org/2014/09/13/i-came-back-from-combat-why-the-am-i-so-angry/

 

Читай далі