Як знайти сенс життя після повернення з війни | Захист Патріотів

Photo by Aneta Ivanova on Unsplash

Як знайти сенс життя після повернення з війни

Великий відтинок часу в житті після війни припадає на переживання кризи ідентичності. Так, буває емоційний, психологічний і фізичний біль. Нічні жахи, лють і безсоння. Скорбота, роздратованість, ізоляція. Вимушені усмішки, заціпеніння й нестача соціальних зв’язків. Але під усім цим криється щось інше. І це питання: «Чому я все ще тут?», «Ким я зараз є?»

Під ними криється страх, що ти більше не маєш до чого прагнути.

Єдва рівні мети. Поверхневий рівень — різновид мети, обумовлений тим, чим ти займаєшся (робота, обов’язки, діяльність тощо). І глибший рівень, обумовлений твоєю ідентичністю (особистими цінностями, основним рівнем енергії, згідно з яким ти дієш і т.ін.). У житті для того, щоби почувати себе добре, велика частина того, що ти робиш, повинна визначатися тим, ким ти є.

Коли ти звільнився з військової служби, обидва ці рівні зазнали удару, який їх змінив. І, на відміну від більшості посад у цивільному житті, для військових, те, що ти робиш і ким ти є, часто збігається.

Ніщо не зрівняється з цілеспрямованістю військового

Мені не потрібно пояснювати, чому ніщо не викликає такого відчуття задоволення, значущості або осмислення, як бойові дії. Те, як ти тренувався і звик рухатися з командою як одне ціле, те, наскільки ця довіра є глибокою, не можна порівнювати ні з чим у цивільному житті. Так згуртованість і єдність сформували твоє почуття ідентичності й сенсу буття. І так загроза твоєму життю закріпила його.

Тож дозволь мені пояснити це прямо зараз: немає більш мотивуючого розуміння мети, ніж оборона й захист життя один одного в бою. Або ніж страждання разом, не тому, що хтось примусив тебе до цього, а тому, що ти сам викликався крокувати серед тих небагатьох обраних. У цивільному житті ти не знайдеш нічого подібного до такого відчуття.

Ти можеш припинити пошуки.

Загублений у цивільній нейтральній зоні

Ти вибираєшся з війська і все твоє життя стелиться перед тобою навстіж. Безмежне життя. Ти не знаєш, що хочеш робити, і не знаєш, що тобі слід робити. Тепер ніхто не визначатиме, як ти будеш проводити свої дні та ночі. І немає жодної загрози для твого існування, за якої майбутнє стає недоречним.

Ти застряг тут без будь-якого розуміння що робити в цьому цивільному світі. Ти не хочеш бути цивільним (ти ніколи не будеш одним із них, не хвилюйся), але ти повинен жити серед них і знайти якийсь спосіб впорядкувати життя.

Ні, ти не можеш повернутися назад, але й не знаєш, як йти вперед, бо все, чого ти прагнеш, це те, що ти залишив позаду. Усі знайомі тобі цивільні припускають, що залишивши військову службу, ти відчув полегшення й задоволення. Вони не перестають думати, що ти, ніби професійний спортсмен, який у розквіті своєї кар’єри отримав травму й більше ніколи не буде грати знову. Ти не просто стикаєшся з вибором кар’єри, ти стикаєшся з відсутністю мети. Ти не просто втратив роботу, ти втратив всю свою ідентичність. Або навіть ще важливіше, ти втратив те, що дуже мало людей має:

вміння бути повністю, глибоко живим.

Мова йде не про те, щоби знайти потрібну роботу або кар’єрний шлях, і сподіватися, що це задовольнить тебе. Мова йде про ту сторону мети, яка визначається питанням: «Ким ти є?» І це пов’язано з духовністю, оскільки ти — вічна душа, що має земний досвід. Доти, доки ти не вирішиш «ким ти є», ніщо з того, що ти робиш, не буде сприйматися як мета.

Прихована мета, яку забуває кожний військовий

Людство використовує релігію й медитацію в пошуках просвітлення душі. І знаєш що? Ніхто не розуміє духовне просвітлення так, як військовий.

І знаєш, ще що? Тобі не просто бракує твоєї команди і твоєї війни, тобі бракує відчуття себе духовно живим. Зараз. У теперішньому. Капітулюючи перед Життям і Смертю, з задоволенням жити тепер, жити на повну силу. Нема чого турбуватися про майбутнє, коли Смерть намагається відправити тебе Додому раніше. Немає минулого, про яке жалкуєш, коли твій товариш приймає вогонь на себе, і ти в змозі врятувати його. Є тільки даний момент. Красивий, яскравий і пронизаний посиленим усвідомленням і простотою.

Але це почуття зникає, коли ти повертаєшся додому, і в одну мить ти починаєш нарікати, що цивільні не мають жодного уявлення про те, що таке життя.

Чи знаєш ти, чому військові ненавидять цивільних? Справа не тільки в тому, що цивільні не розуміють, що таке «реальний світ» — справа в тому, що вони не просвітлені. Вони витрачають своє життя, хвилюючись про безглузді речі, які тебе не турбують. Здається, що їхнє життя має так мало сенсу, і вони його марнують. Це дратує твою душу, тому що ти точно знаєш, наскільки цінним і крихким є життя. Але їм начхати на те, що ти знаєш. Отже, ти нарікаєш і відчуваєш дух товариства, усвідомлюючи, що твої військові побратими теж ненавидять цивільних. Це дає тобі певну підтримку. Місце, куди можна направити ненависть, яку ти колись спрямовував на ворога. Що ненависть робить насправді, так це те, що відволікає тебе від того, на що краще було б витратити час — на з’ясування, як твою просвітленість застосувати до чогось продуктивного і значущого.

Те, що ти більше не носиш військову форму, не означає, що ти більше не зобов’язаний жити з честю й робити щось важливе.

Усе, що тобі може знадобитися, щоби бути щасливим і мати мету, ти маєш зараз

Отже, що тобі слід робити? Або точніше, що більшість із вас робить? Нарікання, хандра, скарги… Ти зриваєшся на оточуючих, тому що вони не розуміють тебе, і ти зовсім не в захваті від перебування в таких обставинах. Ти вважаєш себе особливим (ти і є особливий), але стовідсотково впевнений, що так не поводяться воїни з ціннісними орієнтирами. Така поведінка не робить тебе привабливим, чи не так? Ти скажеш, що тобі начхати на думки інших, але насправді — ні. Боляче бути покинутим, не бути частиною чогось, занурюватися в себе, втрачати відносини, шлюб, сім’ю. І твоє ставлення лише заганяє тебе все глибше в темряву. Ти на самоті. І знаєш, що? Прийшов час узяти себе в руки й жити для чогось більшого, ніж ти сам. Так, просто зараз твоє життя — відстій. Так, тобі дуже боляче. Так, твої відкриті рани починають палати, коли щось наближається до тебе. Так, ти чужий серед своїх. Я розумію. Це так. Мені боляче за тебе. І я тут, щоби допомогти тобі вибороти інший шлях. Але я до біса втомилася спостерігати за неймовірно гарними, сильними, витривалими чоловіками та жінками, які краще ніж більшість людей розуміють, яким неймовірним є життя (і яке це благословіння продовжувати дихати), які діють так, ніби вони безсилі, які обирають самогубство замість того, щоби бути готовими робити все для досягнення благополуччя, які діють так, ніби їм роздали погані карти, або ніби вони не вступали на військову службу й не зробили крок уперед, щоб опинитися серед небагатьох обраних. Ви є кращими за все це.

Настав час згадати, хто ви такі.

Відважні чоловіки й жінки. Сильні. Здатні витримати те, що не перенесе більшість людей. Чоловіки й жінки, які володіють силою, знають свої межі і знають, що вони не воюють поодинці, а рухаються й перемагають як команда. Ви не ставите під загрозу життя побратима, замовчуючи те, що вам не вистачає ресурсів. Попереду всього ви ставите благополуччя своєї команди, а це, у тому числі, означає, що вам добре і вас підтримують. (Якщо ти зараз самотужки ведеш цей післявоєнний бій, ти ставиш під загрозу побратима. Тобі потрібно залишити це, простягнути руку й покластися на наявну підтримку. Перестань вірити в брехню, що ти не здатний на зцілення і відновлення життя, де можна почуватися добре). Ні, не дозволяй нікому перемогти себе. Цей бій — твій. Як і команда. Це САМЕ ТЕ, ким ти є.

Але, навіть більше, настав час згадати, що в тебе є сила стати значущою людиною

Зараз, у цю мить.

Тобі не потрібно, щоби Рада ветеранів казала тобі, що можна чи не можна робити.

Тобі не потрібен хтось інший, щоби відводити тобі твою роль.

Тобі не потрібен дозвіл, щоби змінити своє життя на краще.

Усе, що тобі потрібно зробити, це пам’ятати, що ти й ТІЛЬКИ ТИ можеш обрати своє ставлення. Ось де твоя сила. Ось у чому вона завжди була. З того дня, коли ти вступив до війська й щодня після цього.

Зроби крок уперед і вирішуй

Я дивлюся на багатьох військових, яких так сильно люблю, і знаєш, що я бачу? Я бачу, наскільки прекрасні їхні шрами. Шрами, які виникли не під час капітуляції тому, що легко, а за відмови здатися, коли болить. Я бачу чоловіків і жінок, які пережили війну і все ще залишаються з нами. Я бачу чоловіків і жінок, які знову хочуть бути значущими. Тому що у вас є те, що мають лише деякі обрані. І нам необхідно, щоби ви зробили дещо більше, ніж вели малопомітне, зациклене на собі життя. Нам потрібні ваші лідерські якості, щоби навчити нас хоробрості в житті. Показати, як бути психологічно витривалим. Показати, як проживати кожен день, немов він, трясця, найважливіший у житті.

Тому що це, чорт забирай, ДІЙСНО важливо.

Ти хочеш знати сенс свого життя?Є тільки ОДИН сенс людського життя. І цей сенс полягає в любові.

Усе.

Це чарівний ключ до подальшого життя. Любити інших. Не такою любов’ю, як «ніхто не любить мене, тому я не можу когось полюбити». Чорт забирай, ні.

Ти тут, щоби любити настільки глибоко й сильно, як може лише просвітлена людина. Ти тут, щоби любити інших, навіть якщо це вимагає жертовності. Ти тут, щоби любити, тому що саме так ти створюєш життя, яке має значення. Я маю на увазі не романтичне кохання. Я кажу про таку любов, за якої ти сприймаєш людей навколо себе, як істот, які, здебільшого, бояться по-справжньому жити й бояться, що вони неповноцінні. Про таку любов, через яку ти залишаєш щедрі чайові водію таксі, не тому, що він «заслуговує» їх, а тому, що його життя може бути трохи складнішим за твоє. Про таку любов, яка криється в розпитуванні надокучливої співробітниці про те, як вона провела вихідні, не тому, що вона подобається тобі, а тому, що та переживає розлучення, і це важко.

Про жертовну любов, яка вимагає від тебе всього. Чому? Чому ти повинен жертвувати більше? Тому що ти знаєш, що таке любов. І ти здатен на більше. Якщо ти хочеш довести, що мета військового — вбивати й ненавидіти, дозволь запитати: що вас тримало разом у бою? Що зараз тут тебе тримає? Чому ти читаєш цю статтюнезнайомої тобі жінки, слова якої жалять і надихають тебе десь глибоко всередині?

Любов. Не м’яка, сентиментальна, крихка, що ґрунтується на страху, самозахисна. Справжня любов. Любов, що дозволяє віддати своє життя. Любов, з якою ти вже знаєш, як жити.

Чому тобі необхідно любити? Чому ти маєш викладатися на повну й нічого не просити натомість?

Тому що в цьому живе радість. Це почуття найближче до того, що ти відчував на війні. І це твоє духовне покликання.

Стражі й захисники іншого роду

Що станеться, якщо ти приймеш таку любов і зробиш крок уперед ще раз? Цього разу не обороняючи й захищаючи від терористів, а обороняючи й захищаючи від обмеженого мислення, яке утримує людей малими, незначними, такими, що бояться свого Світла і величі? Що станеться, якщо ти вирішиш припинити скаржитися на те, як сильно війна скривдила тебе, і почнеш додавати життя тим, хто більш мертвий всередині, ніж ти коли-небудь був? Якщо сенсом життя сьогодні ти зробиш доброту, бажання слухати й допомагати іншим дивитися в майбутнє? Що, якщо ти знову будеш жити для інших?

Ось що я хочу, щоби ти зрозумів. Неважливо, яку роботу ти виконуєш. Це не має значення, якщо ти змінюєшся таким чи іншим чином. Навіть не має значення, якщо ніхто не полюбить тебе першим. Ти — людина, наповнена любов’ю й силою. Ти здатний обирати, щоби бути осяяним любов’ю зсередини. І коли твоїм життям керує енергія любові, ти відчуваєш себе добре. Ти відчуваєш себе значущим. Ти відчуваєш себе благословенним. Ти могутній.

Ось так це просто!

Ніякого секрету. Ти обираєш, з якою енергією будеш працювати. Любов посилює й живить тебе. Ненависть і зациклення на собі — ні.

Чи є легковажним стверджувати, що все це так просто? Ні. Я знаю, що в тебе ПТСР, ЧМТ, фізичні рани, втрати, що ти сумуєш, усе це я добре знаю. Я знаю, що ти легко піддаєшся змінам настрою, але ти не маєш наміру зриватися на людей. І так, тобі потрібні ліки, консультації спеціалістів та різні види терапії. Але всі найважливіші зміни й перетворення в житті, незалежно від того, чи припинив ти жити життям, де відчуваєш себе добре, чи ні, зводяться до планів на майбутнє, яке обираєш ти. До енергії, з якою ти вирішуєш жити.

Ти можеш мати поранення й не бути негідником. Ти можеш мати поранення й бути щасливими. Ти можеш жити, базуючись на вдячності й позитивній енергії. Ти можеш припинити скиглити, фокусуватися на негативі й розпочати роботу над лікуванням і посттравматичним ростом. Така робота означає, що, починаючи вгамовувати себе, ти приймаєш те, чого не можеш змінити, і змінюєш те, що можеш.

Ти можеш зробити крок уперед і обрати життя для чогось іншого й більшого, ніж ти сам.

Любов до інших поверне тобі почуття власної значущості. Це ключ до кожного осмисленого життя.

І ти можеш почати надавати перевагу життю в Любові прямо зараз.

 

Статтю перекладено з дозволу авторки. Це ще один наш переклад із серії матеріалів письменниці Бріти Ріке-Драґіцевіц. 

Протягом кількох років авторка жила і працювала репортером у повоєнному Сараєво, Боснія. Писала для The Associated Press, The Los Angeles Times та інших видань. Через власний духовний досвід та досвід життя з тими, хто вижив у війні, вона знайшла зцілення, надію та відновлене відчуття цілісності життя після війни.

Оригінал статті: https://lifeafterwar.org/2015/06/07/how-to-find-your-purpose-after-combat/

Інші статті на тему:

      Не треба лікувати мене від досвіду

      ПТСР: коли ніхто не вірить, що тобі насправді боляче

      Посттравматичний стресовий розлад, черепно-мозкова травма, секс і відносини

      Я повернувся з війни, тоді чому я такий розлючений?

      Як вести осмислене життя після військової служби       

      • Як продовжувати жити

Читай далі