Доступне місто. Реалії України та Європи | Захист Патріотів

Ілюстрація: mygazeta

Доступне місто. Реалії України та Європи

Чи доводилося вам їздити містом на велосипеді, везти дитячий візок чи допомагати людині з інвалідністю дістатися з дому на роботу? Можливо, ви самі пересуваєтеся за допомогою візка, а тому як ніхто знаєте, скільки перепон потрібно подолати, щоби просто перейти через дорогу? Пандуси та з’їзди: їх немає там, де вони мали би бути.

Доступне місто — простір, у якому кожна людина може комфортно ходити, сидіти та лежати. Вона може робити будь-що, що їй заманеться, й архітектура міста дозволяє їй не обмежувати себе. Ми поспілкувалися із Дмитром Щебетюком, який розповів про свій досвід в Україні та в Європі.

 

Україна

У лютому 2011 року Дмитро Щебетюк отримав травму спини, і відтоді пересувається на візку. Сьогодні він активіст, співзасновник проекту «Доступно.юа» та ведучий рубрики «Інклюзія» в програмі #@)₴?$0. А ще, він багато подорожує: сам або з друзями. Так, він на візку і все одно подорожує.


Дмитро Щебетюк, фото зі сторінки facebook

Питання про доступність міського середовища актуалізується тоді, коли маєш близьких з інвалідністю, або сам використовуєш візок для пересування й маєш бажання не сидіти цілодобово вдома. Насправді, потреба в універсальному дизайні є в кожного незалежно від його мобільності та потреб, адже кожен хоче мати комфортний простір навколо себе.

Універсальний дизайн — людиноорієнтований дизайн, який враховує потреби кожного. Споруди, створені за універсальним дизайном, адаптовані до різних груп населення та є комфортними у використанні.

Тротуари та бордюри є перешкодою, з якою люди, які пересуваються на візках, стикаються найчастіше. Також, сходи. Дмитро розповідає про свій перший досвід пересування сходами:

«Коли я щойно травмувався, я жив у батьків. Ми тоді просили в ЖЕКу поставити нам з’їзд, вони зробили дві рейки, які пізніше ще і скоротили. Якщо спуститися з допомогою однієї людини можна було, то піднятися — досить важко».

Можна встановити спеціальні підйомники. Це робиться як за власні, так і за бюджетні кошти: проте в другому випадку більша вірогідність, що вони не працюватимуть. Так само, як не працювали в підземних переходах на лінії швидкісного трамваю, хоч і витратили на них понад 10 млн.

Дмитро каже, що з’їздами в будь-якому підземному переході користуватися небезпечно — простіше попросити про допомогу. Рейки не пристосовані ані для інвалідних, ані для дитячих візків. Про пандуси в громадському транспорті годі й говорити, якщо людині на візку важко дістатися до самого транспорту.

«Якщо ти часто їздиш одним маршрутом, водії звикають до людей у візках і знають, що треба під’їжджати ближче до бордюру. Але це не завжди можливо через запарковані машини абощо. Також водії часто не опускають пандус. Якщо я вмію й можу застрибувати сам, то здебільшого люди з інвалідністю не можуть цього зробити і їм треба просити про допомогу», — додає Дмитро.


Приклад універсального дизайну. Фото: Українська Правда

Європа

З першого квітня поточного року в Україні діють нові державні будівельні норми» Інклюзивність будівель і споруд». Вони регламентують обов’язковість пандусів та з’їздів, а також визначають їхні характеристики. Українські будівельні норми не дуже відрізняються від європейських, а тому виникає питання чому ж так різниться місто в Україні та в будь-якій країні Європи.

Нещодавно Дмитро повернувся із місячної подорожі Європою. Він подорожував автостопом. Каже, що не побачив особливих нововведень, які неможливо було б реалізувати в Україні.

«В Європі в плані доступності все набагато простіше. Люди з важкими валізами розуміють, що вони пройдуть кілька кілометрів і жодного разу не підніматимуть валізу, їхатимуть на коліщатках. Це класно і зручно», — каже Дмитро.

Принцип універсального дизайну застосовується чи не до всіх будівель та споруд. Основний підхід такий: аби було зручно кожному. Не має значення, чи ви справді потребуєте адаптації міських будівель та споруд, чи вам просто ліньки піднятися сходами.

Це можна пояснити різним ставленням до законів та обов’язку їх дотримуватися. У Лондоні ставлять тимчасові пандуси, якщо постійні з певних причин використовувати неможливо, у Мюнхені ратушу ХІХ століття обладнали ліфтом. Портативні пандуси, облаштовані для людей на візках входи в будівлі, спеціальні сміттєві контейнери та підйомники — реалії Європи. Дмитро розповідає:

«Не те, що в Європі щось вразило, але… У нас не можуть додуматися зробити елементарні штуки. У нас не можуть поставити ліфт у підземці, а в Європі ставлять ліфти в каньйони, щоб усі охочі могли туди потрапити. І користуються там переважно не підземними, а наземними переходами».


Дмитро Щебетюк, фото зі сторінки facebook

У таких умовах не виникає думка: «Мені не дають відчути себе людиною». Можливість відчувати себе людиною є фундаментальним правом кожного. Дмитро переконаний, що саме самостійність і свобода в пересуванні свідчать про незалежність людини.

Показником справжньої доступності міста є те, наскільки рідко доводиться просити сторонніх про допомогу під час пересування містом на візку.

 

Як допомагати

Бачити перед собою передусім людину, а не діагноз — мета, до якої треба йти. В Україні активізувалися просвітницькі кампанії щодо того, як варто поводитися при спілкуванні із людиною з інвалідністю. Розглянемо кілька порад щодо спілкування із людьми, які пересуваються за допомогою візка.

  1. Запитайте чи потрібна допомога. Людина може бути більш або менш мобільною в візку, аніж ми звикли вважати. Різні травми — різна мобільність та можливості.

  2. Якщо відповідь ствердна й допомога потрібна, запитайте що саме зробити. Навіть якщо у вас був раніше такий досвід, пам’ятайте, що кожен випадок унікальний, і порядок дій лиш спростить усе для вас та для людини, якій ви допомагаєте.

  3. Поцікавтеся в людини, яка пересувається на візку, які архітектурні бар’єри ви будете уникати, а які можете здолати. Наприклад, електроприводні коляски менш мобільні, а тому спуститися/піднятися сходами буде складніше й потрібно буде скористатися спеціальним підйомником.

  4. Візок потрібно котити повільно, адже він може різко набирати швидкість і вам буде складніше ним керувати. Особливо це стосується спусків.

  5. Спілкуйтеся з людиною на рівних в усіх сенсах: зоровий контакт та жодної дискримінаційної риторики. Дехто любить, коли присідають, щоби мати зоровий контакт, дехто — навпаки сприймає це як жалість. Це краще уточнити із самого початку.

  6. Не треба спиратися на інвалідний візок — це те саме, що спиратися на саму людину. Не треба використовувати людину на візок як візок у супермаркеті: якщо в неї вільні руки, це не означає, що вона може тримати всі сумки та пакети.

Пам’ятайте, що людина на візку зазвичай не вбачає трагедії в тому, що пересувається з його допомогою. Навпаки, завдяки візку вона може бути максимально самостійною та незалежною.

Наше з вами завдання полягає в тому, щоби допомогти людям, які пересуваються за допомогою візка, батькам із дитячими візками та велосипедистам вільно пересуватися містом.

Нещодавно можна було долучитися й до громадського обговорення проекту наказу МОЗ, де йдеться про встановлення пандусів і з’їздів: запропонувати щось своє або покритикувати чуже. Завдання, яке ставить перед собою МОЗ, — змінити вулиці міста та зробити їх доступнішими для кожного. Наше з вами завдання збігається з їхнім.

Читай далі